Печера „Атлантида”

Справжньою перлиною природно-заповідного фонду Хмельниччини є карстова печера «Атлантида», що розташована на схилі мальовничої долини річки Збруч поблизу с. Завалля Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Легенда розповідає, що в верхній частині схилу над печерою у давнину стояла невелика церква. Несподівано вона «завалилась» під землю в карстовий провал, після чого село і назвали Завалям. В 1950-х роках на схилах долини був закладений кар’єр з видобутку гіпсу, який швидко припинив свою діяльність, бо у вісімнадцятиметровій товщі гіпсу виявилось багато пустот, які довгий час не привертали нічиєї уваги.

 

1968 року київські спелеологи під керівництвом В.Я. Рогожнікова дослідили пустоти, за одним з яких виявилась невелика печера, яка закінчувалася замитими глиною тупиками, деякі з них розкопали за кілька експедицій. Багатометровий розкоп привів 1969 року до великої зали, яким розпочинається велика печерна система. Вже перше дослідження показало її унікальність. Чіткі скульптурні форми ходів і залів на трьох поверхах, велика кількість прекрасних гіпсових кристалів різного кольору та розмірів – ці та інші особливості ставлять це геологічне утворення в ряд найцікавіших та най унікальніших гіпсових печер України. Сам керівник експедиції говорив, що у досліджених ним 600 печерах колишнього СРСР і закордону не бачив подібної краси. І назва печери, яку їй дали першовідкривачі асоціюється з таємничістю і красою. Про це свідчать і назви окремих залів – «Радості», «Золотої осені», «Ніжність», «Червоних маків», «Храм Богів», «Казка». На стінах і стелях, нішах, виступах залів природа впродовж мільйонів років створила кришталеву мозаїку сніжно-білих, прозоро червонуватих, лимонно-жовтих кристалів, фігур гіпсових сталагтидів, гірлянд, чудернацьки закручених кристалів кальциту, кам’яних квітів, а ще музику – достатньо дотику, як виникають глибокі мелодійні звуки. А після фотоспалаху стіни ще довго світяться зеленуватим світлом.

 

 

Назви залів «Підкорювачів печер», «Київських спелеологів», «Пам’яті Рогожнікової» (дружина керівника експедиції загинула під час лавини на Кавказі) свідчать про нелегку, а почасти і небезпечну працю спелеологів, - людей, завдяки чиєму ентузіазму, натхненню, романтиці душі стало можливим відкриття і дослідження печери. Першовідкривачі називали зали і на честь кумирів поколінь – Юрія Гагаріна, Сергія Єсеніна, футбольного клубу «Динамо» тощо. Уже 1970 року печеру взято під охорону на місцевому рівні, а 1975 року їй як природно-заповідному об’єкту надано республіканського (загальнодержавного) статусу. Десятки мільйонів років тому південно-західна частина Руської геологічної платформи була вкрита мілководним морем. Згодом воно відступило, виникли окремі водойми. Формування печери розпочалося в кінці неогенового періоду в умовах, коли теперішня глибока долина річки Збруч ще не існувала, а долина річки Дністер знаходилася у зачатковому стані і вигляді широкої рівнини. Внаслідок карпатського горотворення в гіпсових товщах утворилися тріщини. В них просочувалася вода, розмиваючи породу. Ці тріщини й перетворилися в підземні канали, галереї, зали. З'єднавшись між собою вони утворили печери-лабіринти. Пізніше рівень ґрунтових вод понизився. Печери звільнилася від води. Тоді почали утворюватися у порожнинах сталактити, сталагміти, колони. В підземних порожнинах виростають друзи гіпсових кристалів.

 

 

Печера розташована у 25-и метровій товщі гіпсово-ангідридних порід (кайнозой, неоген, верхній тортон) на глибині 45 метрів і є єдиною горизонтальною печерою на Поділлі. Являє собою систему залів, що з'єднуються сіткою переходів. Порожнини демонструють більшість особливостей морфології лабіринтових карстових печер у сульфатах Південно-Західної частини Руської платформи. Хоча у морфології печери виділяють три поверхи, у залі «Замок сніжної королеви» є деяка подоба четвертого поверху, але розміри ділянки дуже незначні. Загальна протяжність ходів – 2525 м, площа – 4440 м2, об’єм – 11360 м3, хоча на сьогодні існує багато недосліджених і невідкритих камер (залів). В печері постійний мікроклімат: вологість – 87 %, температура – 15оС. Нескінченний потік туристів, учених, любителів природи і просто любителів гострих відчуттів нахлинув у красуню «Атлантиду», вхід в яку довгий час був легко доступним. Вхід – це невеликий отвір у гіпсовій скелі на висоті близько 8 м (схил кар'єру), що переходить у передвходову галерею, яка закінчується вузьким довгим лазом у шарах глиняного пласта, через який і потрапляєш у дивну підземну казку. Велика кількість відвідувачів стала причиною масової порубки кристалів (використовується для виготовлення сувенірів), а використання в печері для освітлення відкритого вогню (смолоскипів, ацетиленових ламп, свічок, примусів) призвело до закопчення стель, стін, білосніжних кристалів, випалюванню кисню, через що різко скорочується чисельність кажанів, тому що вентиляція печери здійснюється тільки через єдиний вхід. Розбивка базових таборів у безпосередній близькості біля печери призвела до знищення зелених насаджень та трав'яного покриву аж до материнського шару над дахом печери, що є одним із факторів безперешкодного проникнення води у нижні шари ґрунту в період дощів і танення снігу. Сходження глиняного шару ставить під погрозу і життя безпосередніх мешканців печери, що є їхнім будинком, кажанів.

 

Глиняний шар неодноразово закривав вхід у печеру. Зусиллями київських, хмельницьких, кам’янець-подільських спелеологів його вдавалось відновлювати. Рух глиняного шару став особливо активізуватися у весняно-осінні періоди, коли ґрунтові води підживлює надлишковою вологою за рахунок танення снігу і сезонних дощів. В кінці 1990-х років відвідування печери туристами стало небезпечним, тому що глиняний шар, через який проходить єдиний вхід у печеру, активізувався і став рухливим, що і спричинило загрозу здоров’ю і життю спелеологів.

2000 року печеру передано під охорону Хмельницькій еколого-правовій громадській організації «Подільське екологічне товариство». За участю місцевої молоді, студентів, спеціалістів-спелеологів з Київщини, Хмельниччини, Тернопільщини, Буковини та інших регіонів України було закрито вхід печери спеціальними дверима, які було вбудовано прямо всередину скелі. Верхня частина проходу дверима не закрита, що сприяє вільному прольоту кажанів. Було засипано старий вхід і розроблено новий, встановлено попереджувальні охоронні знаки та інформаційні аншлаги на скелі поруч з входом до печери, висаджено зелені насадження, зібрано сміття.

Печера має велике наукове геологічне, природоохоронне, пізнавально-екскурсійне значення.