Урицькі скелі.Тустань

Природа У геоструктурному відношенні Урицькі скелі розташовані у межах Скибових Карпат. Це ерозійні останці відкладів ямненської світи верхнього палеоцену, орієнтовним віком 55 млн. років. Скелі складені переважно сірими, масивними та грубошаруватими кварцовими пісковиками, шари яких під впливом тектонічних рухів були поставлені майже вертикально, і які утворюють завдяки цьому прямовисні стінки.

 До комплексу урицьких пісковиків входять 7 груп скель: Камінь, Острий Камінь, Мала Скеля, Жолоб, Ґулька, Хрест та одна безіменна скеля. Основною домінантою в ландшафті є скельна група Камінь, розміщена в епіцентрі природного амфітеатру, що формується схилами гір Горбище, Старий Горб, Турків, Товар, Стовба, Діл, Перенизь, Вороновий хребет, Кічерка, Горб. Висота Каменя становить 87 м над рівнем долини.

У процесі денутації пісковики змінювали свій первісний вигляд, набуваючи дивовижних форм і витворів. В одних місцях вони виступають у формі великих монолітів, в інших – у формі безладно сформованих брил. Тут є багато природних тріщин, печер, в тому числі і рукотворні. У нижній частині скельних виступів внаслідок розширення вертикальних тріщин водними потоками утворилась низка гротів до 2 м заввишки та 3-5 м завдовжки. У міфах та легендах знаходимо назви «Чотири Велетні», «Три пальці», «Чотири списи», «Орел».

Історія Починаючи з кінця IX ст. скельні комплекси освоювало плем’я хорватів, яке входило до союзу слов’янських племен. У цей період формувалась та розбудовувалось місто-фортеця Тустань. Центральна частина граду площею 3 га розташувалась на скельній групі Камінь та навколо нього. Дитинець розміщувався на самому скельному плато. Чудернацька форма скель слугувала природними стінами, а проміжки між скелями будівничі заповнили дерев’яними колодами, застосовуючи зрубну конструкцію. В скелі, де прилягали колоди та бруси, видовбували пази та вруби. Таким чином сьогодні залишилось близько 4000 слідів на селях від дерев’яних конструкцій.

 Багаторічний дослідник Тустані Михайло Рожко на основі детального дослідження залишених слідів та археологічних розкопів виконав графічну реконструкцію фортеці. Дерев’яна забудова існувала та трьох скельних групах: Камені, Малій Скелі та Острому Камені. За увесь свій період існування (IX–XIII ст.) фортеця пережила п’ять будівельних періодів дерев’яної забудови.

Тустань стала важливим стратегічним пунктом і входила до єдиної системи Карпатської лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі, а згодом і Галицько-Волинського князівства. В історичних джерелах уперше Тустань згадується у літописі (1333-1384 рр.) підканцлера короля Казимира Янка з Чарнкова та у польського історика Яна Длугоша під роком 1340. Тоді фортеця була захоплена польським королем Казимиром Великим і наново відбудована. На той час фортеця була досить відомою і стояла поруч із такими містами як Львів, Сянок, Перемишль, Кросно, градами Любачів, Теребовля, Галич. За своїм територіальним розміщенням град-фортеця була вдало включена у міжнародні торгові зв’язки як контрольний пункт до карпатських перевалів. Це підтверджується й знахідками кількох арабських монет дирхемів, що датуються IX-XI ст. Крім цього, Тустань відігравала роль прикордонного та митного центру між Галицько-Волинським князівством та Угорщиною, а після загарбання першого польськими феодалами – між Польським королівством та Угорщиною.

Найстаріша документальна згадка про Тустань відноситься до кінця XIV ст. У листі Папи Римського Боніфація IX від 15 травня 1390 року йдеться про певні надання Владиславом Опольським новозаснованій Галицькій католицькій дієцезії. У фундації йшлося про юрисдикцію архієпископа над містом Рогатином та градами Олеськом і Тустанню, про десятину прибутків від солі в Дрогобичі та Жидачеві. Однак, Тустань у 1398 р. знову повертається під владу перемишльського католицького єпископа.

Фортеця із часу її захоплення перебувала від владою Польської держави, тобто короля. Про те, що Тустань була центром волості, свідчить Королівська дарча грамота на село Крушельницю від 4 листопада 1395 р. Згодом місто-фортеця переходить під владу польських магнатів та шляхти. У 1539 році король дарує Тустань М.Блізинському, а останній продає її у 1541 році Янові із Тарнова. Ця грамота свідчить, що фортеця перебувала у занедбаному стані. У приписі М.Блізинський та його спадкоємці зобов’язувались власним коштом і заходами відновити замок і підтримувати в належному стані.

Фортеця (замок) Тустань проіснувала включно до XVI ст. У люстрації Дрогобицької соляної жупи (1565 р.) вказано, що «…у Тустані беруть мито від купців, котрі йдуть горами, минаючи Дрогобич». В XVII ст. Тустань втрачає роль митниці і занепадає. Серед причин занепаду слід виділити наступні: деяка стабілізація відносин між Польщею та Угорщиною та поширення кордону Польщі на схід; розробка власних покладів солі у країнах центральної Європи; зміна у військовій техніці і, відповідно, у тактиці ведення бою.

Починаючи з XVIII ст. розвалини замку-фортеці Тустань привертають увагу численних подорожніх, туристів, етнографів, істориків. Для них місцеві жителі навколишніх сіл складають численні легенди, перекази. Перша половина ХХ ст. відома патріотичними здвигами галичан. У травні 1914 р. на території скель відбувся мітинг-фестини української молоді, приурочений до сотої річниці з дня народження Т.Шевченка. З цього часу на Камені залишився напис :«І вражою злою кров’ю волю окропіте!» У часі національно-визвольних змагань 1940-1950 рр. поблизу Каменя в урочищі Погарці розташовувались криївки вояків УПА з куреня «Бойки» ім. Богдана Хмельницького. Восени 1944 р. і травні 1945 р. в урочищі Церківне здійснювали постої бійці УПА куреня «Підкарпатського».

Археологія Серед археологічних знахідок найбільш сенсаційними виявились дерев’яні конструкції Х ст. Крім залишків дерева тут знайдено металеві вироби, кераміку, скло, шкіряні вироби. Під час розкопок цистерни (14 м завглибшки у скельній основі) та криниці (30 м завглибшки у скельній основі) найбільше виявлено дерев’яних конструкцій, серед яких фрагменти шести одвірків, стовпові конструкції галереї, фрагменти брусів, кілків-тиблів, дощок із врубками «ластівчин хвіст», драниці, ґонти, а також дерев’яні ложки, лопата, шкіряні підошви, фрагменти шкіряних виробів, кераміка. Серед металевих виробів знайдено хрестик-енколпіон, щиток персня з гравірованим рисунком птаха, бронзову булаву першої половини XIII ст., кувалду, сокиру, наконечники арбалетних стріл, втульчасті та черешкові наконечники лучних стріл, наконечники списів, фрагмент меча, кресала, шпори, сердечники дзвоників, різці по дереву, голки, застібки до книжок.

 

Особливістю пам'ятки є те, що на ній зосереджена найбільша у всіх Карпатах, кількість наскельних зображень-петрогліфів. В основному це солярні знаки – символи Сонця, подібні до яких знаходяться по цілому світу, і тим не менше їх призначення до сих пір не розгадане. В даному випадку вони відображені у вигляді кіл, дисків, спарених і концентричних кіл, загальною кількістю близько 270, і належать до ранньозалізного віку. Одним із найцікавіших і найбільш вражаючих петрогліфів є 2-метрове зображення людського обличчя, викуте на скелі. Округле за формою, риси обличчя передані місяцеподібними заглибленнями таким чином, що повіки прикриті. Гра світла і тіні надає йому виразу спокою і умиротворення. Припускають, що цей комплекс є святилищем астрономічно-календарного типу, пов'язаного з рухом Cонця. Іншим типом петрогліфів є зображення вершника на коні, вовка і лося, виконані в однаковій техніці. Вони подібні до пам'яток мистецтва кочових племен ранньоскіфського часу у т.зв. «звіриному стилі». Цікавими є зображення «танцюючих чоловічків», «рогу достатку», «колеса Юпітера», «п'яти поєднаних спіралей».

Давньоруським часом датують зображення хрестів і сокир. Є підстави вважати, що зображення сокир свідчать про залишки язичницького культу, пов'язаного з вшануванням бога-громовержця – Перуна. З приходом християнства поверх зображень сокир з'являються ідеограми хрестів, що символізують, мабуть, «погашення» язичницького символу. Але згодом біля зображень хрестів знову вибиваються сокири, що може свідчити про певне відродження, яке пережили поганські вірування в до монгольський період.

Отже, в давнину ці скелі використовувались населенням різних культур як святилище, подібно до того як це було на «Кам'яній могилі». Але, не зважаючи на нагромаджений матеріал, багато давніх зображень ще чекають свого відкриття і розгадки.

 

Резюме. Пісковики біля с.Урич – геологічна пам’ятка, природний об’єкт, що має наукову, естетичну, рекреаційну та історико-культурну цінність. Комплекс скель перебуває під охороною Національного парку «Сколівські Бескиди» та Державного історико-культурного заповідника «Тустань». З 1999 року – це пам’ятка природи національного значення, а у 2001 році їх внесено у державний реєстр нерухомих пам’яток археології національного значення. Сліди на скелях від дерев’яної забудови IX-XIII ст. ставлять Тустань в ряд унікальних пам’яток не тільки в Україні, але й в цілій Європі.

  На сьогодні немає збережених дерев’яних фортець IX-XIII ст. Графічна реконструкція Михайла Рожка дає можливість з достовірністю на 90% побачити архітектуру фортеці того часу. Унікальне поєднання природних скель та дерев’яної архітектури на висоті 40-80 м над рівнем долини робило фортецю неприступною і водночас вражаючою, неповторною. Перебуваючи на території скель, відвідувачі можуть відтворювати в своїй уяві складні форми дерев’яної забудови, а також захоплюватись чудернацькими кам’яними витворами природи. За багатовікову історію скелі відвідали такі відомі люди як король Данило Галицький, король Казимир Великий, Бальтазар Гакет, Іван Вагилевич, Антін Бельовський, Антін Петрушевич, Корнило Устиянович, Іван Франко та багато інших.

 *  Матеріали надав директор ДІКЗ "Тустань" Василь Рожко. Детальнішу інформацію можна знайти на сайті www.tustan.com.ua