![]() Сокира вікінгів, знайдена на півострові Ютландія, Данія. Х ст. (Національний музей, Копенгаген). |
Бойові сокири у різних народів
|
![]() |
![]() Індо-перська бойова сокира |
Індіанські
томагавки |
||||
|
У
стародавніх сокир держаки були прямими. Дійти такого висновку дозволяють
не тільки рідкісні археологічні знахідки і кам’яні сокири сучасних відсталих
племен, а й скошені леза всіх стародавніх сокир (від кам’яних до залізних
з наварним сталевим лезом), які були у вжитку у Київській Русі з Х століття.
Коли лезо скошене в бік держака, напрям удару буде косий. Відповідно,
лінія, на якій розташований центр удару, перетнеться з віссю держака.
На підставі цієї закономірності і визначалася довжина держаків.
В
епоху вікінгів сокири із широким лезом не кувалися в силу нерозвиненості
металургії, так що сокирами цього часу вважалися т.зв. бородовидні сокири,
що відрізняються від сокир більшою масою і подовженим униз на 2-3 пальці
лезом. Застосовувалися
бойові сокири переважно на півночі, у лісовій зоні, де не могла розгорнутися
кіннота. До речі, бойові сокири застосовувалися і вершниками — це був
полегшений варіант алебарди з трохи зміщеним до краю центром ваги. Широколезні
сокири на зразок алебарди мали довгу рукоять і були строго дворучними,
оскільки важили пристойно. На кінці рукояті нерідко робився набалдашник,
призначений для кращого утримання в руці.
В
епоху хрестових походів, коли освоєння виробництва дозволило витягати
лезо з трикутника в півмісяць на ніжці, сокири стали ширшими, і сокирою
тепер стали називати виріб, у якого ширина леза більше загальної довжини.
Пізніше,
у XIII-XIV століттях, алебарда перетворюється в бердиш, стрілецьку зброю.
Назва відбувається, імовірно, від німецького слова «barda»
(вар. «brada»\ «barta»\«helmbarte») у значенні «широколеза
сокира» — до речі, зайвий доказ на користь назви «алебарда».Велика вага
бойових сокир забезпечувала відмінну пробивну силу, але не завжди була
зручною. Отже,
бойова сокира до XI століття нараховує кілька основних різновидів: сокири (алебарди) — сокири із широким лезом, насаджені на рукоятку довжиною до 1 метра. Нерідко алебарда мала ще і мечоподібний наконечник (у Європі - гизарма). Не виключено, що саме наявність наконечника відрізняла її від сокири. клевці — сокири з трикутним лезом, що віддалено нагадує кинджал, нерідко з ребристою поверхнею. Нанесені ними рани практично не гоїлися; чекани — якась подоба кирки, сокири з вузьким витягнутим лезом, призначені для пробивання збруї за рахунок малої площі ударної поверхні. |