Моєму рідному селу 500!!!

500 - річчю села Біла присвячується

У сиву давнину, поміж лісами,
А років це 500 тому було,
У Криничках поселення з'явилось,
І Білою назвалося село.
І якось символічно, що весною,
Коли в цей край летіли журавлі,
З'явилась наша Біла, наші предки,
Майбутнього славетні ковалі.
У двадцятьох дворах прижились люди
І сіяли, й орали, як могли,
Якби не злії турки та татари,
То може ще й понині б там жили.
Знедолені, нескорені біляни,
Хто вистояв і вижив у той час,
Знайшли собі притулок в новім місці,
Що є красою й гордістю для нас.
З іскристою цілющою водою,
Що витіка з джерельної нори,
Росте з тих пір і квітне наша Біла,
Уся в цвіту весняної пори.

Немає вже села поміж селами,
Там хрест стоїть, ніхто не озветься,
Та ми, живі нащадки, пам"ятаєм,
Що й досі "Стара Біла" вона зветься.
Як предки наші любимо ми волю,
Чи є, хіба, на світі така сила,
Щоби білян пісенних, працьовитих
Поклала на коліна і скосила.
Не міг скосити Білу волелюбну
Голодомор, що краєм тим літав.
І в чорні дні фашистської навали,
Фашистський чобіт Білу не стоптав.
І бог так дав, що в дні весінні
У нашій Білій славній - іменини.
У день 500- річчя щастя вам біляни,
Прославим вас і вашу всю родину.
А зараз свято, станьмо всі у коло...

На честь 500річчя заснування с. Біла. С. Г. Лаврук 1993 р.

Ішли роки, зростали покоління,
І брала все історія з собою,
А мудрість не вмирала, поростала,
Мов зерно в землю кинуте весною.
Пісні народні, ніжні, мелодійні,
Що в давнину співалися в селі,
Дають тепер і силу і наснагу,
І знають їх дорослі і малі.
І хай дзвенять пісні ті, як колись,
Святкові, урочисті, величальні,
Що з літ тих давніх в Білій повелись.

Гордість нашого села Колектив „Берегиня"

Моє рідне село
	Між лісами, в полях, Де цвіте маків цвіт, Була Біла колись. Знак, як пам'ять стоїть. Там колись на зорі, В давнину це було, Зародилось життя, Моє рідне село. Швидко сиві віки, Мов вітри, пронеслись. Біла є та не та, Як була колись.Крізь роки лихоліть, Що зазнала не раз, Розцвіла і любима Для кожного з нас. І тепер, наче сад, Вироста в ширину. Де б не був, не ходив В Білу свою верну. Де колиска моя, Тут побачив я світ, На землі, де колись Жив мій прадід і дід. Літом в спеку нап'юсь Із нори я води, І поволі піду Я полями туди. За село, в Кринички, Де й понині стоїть Давній знак віковий Наче сторож століть. Дуже люблю своє Мальовниче село, І весною, в цвіту, Й коли все відцвіло. Сонцем ясним в грозу. Як веселки кругом, Хлібом пахне воно І гірким полином. Наша пам'ять міцна. І така, мов граніт. Ми щасливі - селу Вже 500 славних літ. Голос предків своїх чути з давніх доріг їм вклоняємось тричі. Низько, низько до ніг.