Інжир — плодоносний фікус на підвіконні

Олексій Іванович демонструє плоди інжиру, які він виростив у своїй міні-теплиці

Одна з невибагливих рослин, яку мені доводилося вирощувати, — це інжир (субтропічний листопадний фікус). Карійським цей фікус названий на честь місця, яке вважається батьківщиною інжиру, — гірського краю давньої Карії (провінції Малої Азії). Культивувати цей унікальний екзот у кімнатних умовах та у теплицях можна у будь-якому куточку України та близького зарубіжжя. А технологія вирощування настільки проста, що засвоїти її зможе навіть школяр. Повірте, це дуже цікаво та захоплююче. Усі, хто отримує новий урожай у кімнатних умовах (а саджанець починає плодоносити вже через 3-4 місяці після садіння), починають збільшувати кількість вазонів з інжиром та віддають йому перевагу. З часом інжир стає не тільки частиною інтер’єру будинку, його декору, але й традицією. Наприклад, замість ялинки на новорічне свято я прикрашаю кімнатне деревце інжиру. Ошатний, особливо якщо прикрасити мішурою, конфеті або дощиком, із плодами замість цукерок, які спіють, він прекрасно впорається з роллю новорічної красуні. Щоб виростити інжир у кімнатних умовах, потрібен вазон від 10 л і більше. Розмір ємності регулює ріст інжиру. Чим більший вазон, тим більша рослина. Найбільший кущ у мене виростав заввишки до 170 см. Це разом із 50-літровим вазоном. Дуже важливо правильно підготувати склад землі для садіння. Суміш ґрунту для інжиру повинна складатися з піску (33%), перепрілого листя (33%) та перегною (33%). Пташиний послід використовувати не можна. Усі ці складові необхідно ретельно перемішати. Після садіння саджанець слід полити та виставити біля світлого вікна. Бажано, щоб воно було без фіранок.

Кімнатний інжир у вазоні

Найголовніше у догляді за інжиром у кімнатних умовах — це правильний полив. У цьому я вже переконався на власному гіркому досвіді, коли ще тільки починав займатися вирощуванням цієї культури. У жодному разі не можна його заливати. Що менше води, то краще для росту та плодоношення інжиру. Я, наприклад, поливаю тільки тоді, коли земля майже пересохла. Якщо поливати часто, то рослина загине. У літній період я поливаю кущі майже кожного дня, тому що вазони стоять надворі під відкритим небом до повного опадання листя. Тоді ж, восени, після листопаду, я роблю обрізування. Прибираю ті гілки, яким більше трьох років. Потім ставлю вазони у прохолодне місце, а у теплу кімнату заношу інжир не раніше 10 грудня. При цьому плоди, які зав’язалися восени, не опадають та достигають у середині лютого. На балкон, лоджію чи надвір діжки з інжиром можна виносити у травні (я, наприклад, роблю це у 20-х числах). Також можна вирощувати інжир у теплицях. Уже на третій рік після садіння інжир дає 20-30 кг смачних, солодких плодів. Достатньо невеликої теплички (2 х 2 м), щоб забезпечити сім’ю смачними, солодкими та корисними плодами. Бо ще Авіценна називав інжир корисним продуктом для людей похилого віку, тому що його плоди знижують рівень холестерину, стимулюють роботу кишечнику, мають потогінні властивості та виводять з організму солі й токсини. А це дуже важливо для тих, хто хворий на артрит. Крім цього, як свідчить практика, плоди інжиру сприяють нормалізації тиску. Достатньо з’їдати 4 плоди зранку протягом 10 днів, потім влаштувати 10-денну перерву та повторити курс ще 10 днів. Тиск буде у нормі. У цьому я переконувався не раз.

Із приходом стабільних морозів тепличний інжир можна накрити тканиною та плівкою. У такому вигляді він прекрасно перезимує. На початку березня захист від холоду можна знімати, бо плівки на теплиці буде достатньо для підтримання тепла всередині. Завдяки цьому врожай інжиру можна буде збирати вже на початку червня.

Олексій КОСЕНКО.

с. Кардашинка Херсонської обл.
Тел. 095-681-77-95.
E-mail: kosenkovinograd@yandex.ru

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 45(723) від 6 листопада 2013 р., стор.8-9.

Інжир зимує «стоячи»

На рисунку: каркас індивідуального зимового укриття (вага 20,5 кг)

Мій досвід вирощування інжиру у відкритому ґрунті поки що небагатий (усього третій сезон). Та і технології, котрі я використовую, запозичені з різних джерел, які мені здаються цікавими і прийнятними. Про зимівлю інжиру «стоячи» я дізнався із відео на одному з канадських сайтів. Тільки там як утеплювач використовували солому. Але про все по порядку. Моє захоплення інжиром почалося 4 роки тому. Просто захотілось виростити щось диковинне, незвичне для наших місць. Дістав 2 живці інжиру під назвою «кімнатний». Поставив у банку з водою, дочекався появи коренів і пересадив у горщики з ґрунтосумішшю. Доки до весни живці укоренялись на підвіконні, я вів активний збір інформації про цю екзотичну, в усякому разі для мене, рослину. А в кінці травня, коли ґрунт уже достатньо прогрівся, саджанці «переїхали» в сад, де благополучно прижились і навіть до кінця літа дали невеликий, але впевнений приріст. Для того щоб укрити два маленьких кущики на зиму, мені потрібно було всього лише 6 мішків хвої, котру я просто висипав поверх кущів. Зимівля пройшла успішно, постраждали лише кінчики гілок через неповне визрівання деревини. Тепер я спеціально у другій декаді серпня прищипую пагони для того, щоб зупинити ріст куща і запобігти формуванню пагонів, котрі все одно не визріють. Інжир у мене росте у формі куща. Однак спеціально я його не формував. Просто так вийшло через обмерзання верхівок після першої зимівлі. Але я гадаю, що це навіть на краще, враховуючи особливість інжиру плодоносити на пагонах, що виросли минулого сезону. В Японії та Ізраїлі, наприклад, спочатку вирощують приземкуватий і потужний з добре розвиненою кореневою системою корч-штамб, котрий стрижуть раз на два роки, одержуючи таким чином сильний однолітній приріст (до 1,5 м). На такому пагоні наступного сезону обов’язково по всій довжині зав’яжуться ягоди. Таке обрізування я планую провести в наступному сезоні і посадити ще пару кущиків інжиру, з тим щоб потім чергувати плодоношення і відрощування пагонів.

Але повернусь до укриття. На другу зимівлю хвої знадобилось значно більше. Кущики наростили гарну вегетативну масу. Тому для утримання хвої в потрібному обсязі мені довелося споруджувати короб-каркас зі шпалер (каркасних конструкцій — див. рис.). Гілки, стягнув у пучок і засипав хвоєю. Для стягування кущів я користуюсь мотузкою, зовнішній шар котрої зроблений з полімерної трубки. Вона ковзає по гілках і не травмує кору. Техніка стягування проста. Із мотузки роблю зашморг, котрий поступово затягую.

Дуже добре для спорудження вертикального укриття підходить шпалерна сітка. (Детально про властивості і застосування шпалерної сітки читайте в «ЗМГ» №45 у рубриці «Нові агротехнології на службі малого землеробства». — Прим. ред.). Хоча хвою всередину бажано не просто насипати, а акуратно вкладати руками, особливо між гілками, щоб не було великих повітряних подушок. Зверху треба обов’язково вкрити плівкою чи яким-небудь водонепроникним матеріалом, щоб запобігти потраплянню вологи всередину. При цьому герметично вкривати не можна. Необхідний доступ повітря всередину. У такому вертикальному, дихаючому, сухому укритті мій інжир відмінно перезимував. Урожай у сезоні-2013 становив понад 20 ягід, котрі були смачнішими за кримські.

Андрій АСТАХОВ.

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 46(724) від 13 листопада 2013 р., стор.11.