Хурма —
справа тонка
Цього року посадила саджанці
хурми, але не знаю, чи все правильно я зробила, позаяк приріст вони дали
слабкий. Прошу розповісти про вирощування хурми.
Розповісти про особливості садіння і вирощування хурми ми попросили нашого
постійного автора, селекціонера-сортовипробувача із Закарпаття Михайла
Юрійовича ЗЕЛДІ, який багато років займається вивченням цієї культури в умовах
України. Ось що він розказав:
— Висадження дерева, а тим більше такої культури, як хурма, — справа, яка
вимагає серйозного ставлення. Адже це не однорічна культура, тому помилок не
повинно бути. У Китаї, наприклад, вік окремих екземплярів хурми досягає 500
років. Тому, саджаючи хурму, втім, як і інші дерева-довгожителі (волоський
горіх, шовковицю та ін.), потрібно усвідомлювати те, що служитиме вона не
одному поколінню.
Насамперед, потрібно звернути увагу на зовнішній вигляд і стан саджанця.
Залежно від віку площа кореневої системи в нього повинна відповідати площі
крони. Слабка коренева система ніколи не зможе забезпечити достатньою мірою
надземну частину рослини ні вологою, ні поживними речовинами.
Кращий час садіння — осінь. За зиму ґрунт у посадковій ямі ущільниться і
земля добре обгорне корені. Навесні, із першою вологою і теплом, такий
саджанець стартує без будь-яких затримок. Розміри посадкової ями для саджанця
хурми стандартні — 50 х 50 х 50 см.
Для заправлення ям краще використовувати добре перепрілий гній (перегній),
а засипати корені бажано верхнім, родючим шаром ґрунту. Використовувати свіжий
гній для садіння саджанців будь-яких дерев не рекомендується, позаяк він може
обпалити корені, особливо посушливої весни. Свіжий гній можна вкласти зверху на
ґрунт навколо штамба шаром 10 см. Він служитиме захисною мульчею взимку і додатковим
живленням для саджанця навесні, коли поживні речовини, що містяться в гної, під
впливом осінніх дощів та весняних талих вод дістануться кореневої системи. Це
особливо важливо, якщо посадкова яма з осені була заправлена лише фосфорними і
калійними добривами. Адже навесні все одно рослинам будуть потрібні підживлення
азотними добривами. До речі, передзимове мульчування гноєм корисне і для дерев,
які вже ростуть.
Щодо заглиблення саджанців, то це не принципово. У мене ростуть дерева
хурми, які під час садіння були заглиблені на 25 см. Тому я вважаю, що
заглиблення саджанцям хурми на 10-20 см тільки на користь, адже це нарівні із
мульчею є одним із методів збереження вологи в коренеживильній зоні. А мульча
просто не дає пересихати і розтріскуватися верхньому шару ґрунту. Процедуру
осіннього укриття приштамбових кругів я практикую щороку. Добре, хоч гною
достатньо.
Формувати хурму потрібно зразу. Якщо цього не зробити, то через два-три
роки дерево може просто розвалитися навпіл. Тому щороку приріст (до 1 м)
потрібно, не шкодуючи, обрізувати на 3/4, позаяк урожай хурми формується на 3-5
бруньках минулорічного приросту. Коли ці бруньки будуть на висоті 1 м і на
кожному пагоні утвориться по 5 плодів вагою близько 300 г, то гілка завтовшки в
1 см просто відламається. Потрібно визначитися зразу з формуванням і
обрізуванням, і тоді хурма на подяку щороку обдаровуватиме вас хорошим урожаєм.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» №
39(717) від 25 вересня 2013 р., стор.11.
«Родовід»
української хурми
 |
«Хурма,
котру я полюбив, як дівчину» — так називалась моя перша публікація в «ЗМГ»
. І це суща правда. Зараз, через багато років, за котрі я краще дізнався
про цю культуру, можу сказати, що полюбив хурму ще більше. Вона, як жінка,
не перестає мене дивувати. Якби читачі мали можливість спостерігати за
цією культурою, вони б зрозуміли, про що я кажу. Але, на жаль, хурма в
Україні ще дуже мало поширена. Саме цей факт багато років тому привів
мене до ідеї створити морозостійкі гібриди хурми для вирощування в усіх
кліматичних зонах України. І в тому, що з першим міжвидовим гібридом хурми
— Росіянкою-18, одержаним у Нікітському ботанічному саду в 1959 році,
ми ровесники, я бачу добрий знак. Сьогодні цей міжвидовий гібрид, одержаний
більш як півстоліття тому шляхом схрещування двох видів хурми, має чотири
покоління, котрі, до речі, ростуть на присадибній ділянці, розміщеній
на Холмовецькій горі. Росіянка-18 (родоначальниця цих міжвидових гібридів) успадкувала від своєї «матері» —
хурми американської — морозостійкість, відмінні смакові якості і цукристість
(чверть від загальної маси). Середня величина плодів — 50-70 г, але
окремі екземпляри в сприятливих умовах можуть досягати 100 г. У
свою чергу «дочка» Росіянки-18 — хурма Нікітська бордова — успадкувала
від «матері» морозостійкість і смакові якості. За комплексом показників
вона краща від деяких сортів східної хурми. На одному з конкурсів у
Ялті Нікітська бордова навіть посіла перше місце. Величина плодів може
досягати 120 г, а в окремих випадках — 150 г. Можна сказати, що вона
є перспективною спадкоємицею, продовжувачкою кращих якостей та ознак
— морозостійкості, великоплідності і цукристості. Нікітська
бордова має трьох «сестер» — Новинку, Червону Шапочку і Росіянку-2,
котрі відзначаються високою морозостійкістю (особливо остання, котра
в умовах Закарпаття за 30 років випробувань жодного разу не підмерзала),
універсальними за смаковими якостями і досить великими в порівнянні
з віргінською хурмою плодами. |
Цікаво,
що наші сіянці Говерли за генотипом дуже схожі на хурму кавказьку (лат.
Diospyros lotus), особливо за формою листя. Це результат вільного запилення її
«сусіда-кавказця» , котрий, за численними свідченнями фахівців, є дуже хорошим
запильником для східної хурми. До речі, відомий сорт Аджара — результат
вільного запилення східної хурми на Кавказі. Втім, я вважаю, що меж гібридизації
немає. І в моєму випадку внаслідок такого схрещування Гори Говерли і кавказької
хурми може утворитись щось особливе. Знаючи хурму та її унікальну здатність
дивувати, я в цьому не сумніваюсь.
Сорт
Гора Говерла так само має «сестричку» — сорт Пам’ять Черняєва. Він
одержав свою назву на честь мого друга і вчителя В.П. Черняєва. Сорт
перекочував до мене, у більш сприятливі умови росту, із Херсонщини
(господарство «Новокаховське» ) завдяки колишньому директорові В.М. Дерев’янку.
Можна сказати, що це — справа його рук, за що йому величезне спасибі.
Таким
чином, ми маємо вже чотири покоління міжвидових гібридів хурми. Четвертому
поколінню сіянців сортів Роджерс і Говерла уже сім років. Але серед них немає
жодного схожого. Та сорти, створені мною, я можу розпізнати як за квітками, так
і за пагонами. Це основні відмітні ознаки. Адже форма і забарвлення листя,
плодів, колір м’якоті, смак і період дозрівання хурми — фактори другорядні.
Правда, сьогодні саме це чомусь вважається головним, через що виникає багато плутанини
в сортах. Достатньо взяти бодай сорт Хіакуме (сумнозвісний «корольок»). Скільки
в нього, окрім цього, назв? Доходить до парадоксів, коли запитують: «Це
корольок чи хурма?». Тож працювати ще є із чим і над чим, аби популяризувати
хурму і зробити її не екзотом, а поширеною культурою.
Михайло
ЗЕЛДІ,
сортовипробувач.
с.
Холмовець Закарпатської обл.
Стаття опублікована в
газеті «Земля моя годувальниця» № 34(712) від 21 серпня 2013 р., стор.8-9.