МЕРКУРІЙ, найближча до Сонця велика планета Сонячної системи. МЕРКУРІЙ, планета, середня відстань від Сонця 0,387 астрономічних одиниць (58 млн. км), період обертання 88 діб, період обертання 58,6 діб, середній діаметр 4878 км, маса 3,3З10²³ кг, до складу вкрай розрідженої атмосфери входять: Ar, Ne, He. Поверхня Меркурія за зовнішнім виглядом подібна до місячної. Меркурій рухається навколо Сонця по сильно витягнутій еліптичній орбіті, площина якої нахилена до площини екліптики під кутом 7А0015. Відстань Меркурія від Сонця змінюється від 46,08 млн. км до 68,86 млн. км. Період обертання навколо Сонця (меркуріанський рік) складає 87,97 земної доби, а середній інтервал між однаковими фазами (синодичний період) 115,9 земної доби. Тривалість сонячної доби на Меркурії дорівнює 176 земніх діб. Відстань Меркурія від Землі змінюється від 82 до 217 млн. км. Максимальний кутовий розмір планети при спостереженні з Землі складає 13, мінімальний 5. Середня швидкість руху Меркурія по орбіті навколо Сонця 47,89 км/с. Період обертання Меркурія навколо своєї осі дорівнює 58,6461 Б 0,0005 доби, що складає 2/3 від періоду обертання навколо Сонця. Ця обставина є результатом дії приливного тертя і моменту гравітаційних сил, з боку Сонця, зумовленого тим, що на Меркурії розподіл мас не є строго концентричним (центр мас зміщений відносно геометричного центра планети). Обертання Меркурія навколо Сонця і його власне обертання призводять до того, що тривалість сонячної доби на планеті дорівнює трьом зоряним меркуріанським  добам чи двом меркуріанським рокам і складає близько 175,92 земної доби. Вісь обертання Меркурія нахилена до площини його орбіти не більше ніж на 3А, завдяки чому помітних сезонних змін на цій планеті не повинно існувати. Для спостережень із Землі Меркурій важкий об'єкт, тому що він ніколи не віддаляється від Сонця більше ніж на 28А, внаслідок чого його випадає спостерігати завжди на фоні вечірньої чи ранкової зорі низько над обрієм. Крім того, у цю пору фаза планети (тобто кут при планеті між напрямками на Сонце і на Землю) близький до 90А, і спостерігач бачить освітленою лише половину її диску. За формою Меркурій близький до кулі з екваторіальним радіусом (2440 Б 2) км, що приблизно в 2,6 рази менше, ніж для Землі. Різниця півосей екваторіального еліпса планети складає близько 1 км; екваторіальний і полярний стиски незначні. Відхилення геометричного центра планети (кулі) від центра мас близько півтора кілометра. Площа поверхні Меркурія в 6,8 разів, а об’єм у 17,8 разів менший, ніж у Землі. Маса Меркурія дорівнює 3,31 З 10²³ кг, що приблизно в 18 разів менше маси Землі. Середня густина близька до земної і складає 5,44 г/см³. Прискорення вільного падіння поблизу поверхні 3,7 м/с². Як найближча до Сонця планета, Меркурій одержує від центрального світила значно більшу енергію, ніж, наприклад, Земля (у середньому в 10 разів). Через витянутість орбіти потік енергії від Сонця варіюється приблизно в два рази. Велика тривалість дня і ночі призводить до того, що яскраві температури (вимірювані за інфрачервоним випромінюванням відповідно до закону теплового випромінювання Планка) на ЋденнійЛ і на ЋнічнійЛ сторонах поверхні Меркурія при середній відстані від Сонця можуть змінюватися приблизно від 600 К до 100 К. Але вже на глибині декількох десятків сантиметрів значних коливань температури немає, що є наслідком дуже низької теплопровідності порід.

Поверхня Меркурія, покрита роздробленою речовиною базальтового типу, досить темна. Судячи зі спостережень із Землі і фотографіям з космічних апаратів, вона в цілому схожа на поверхню Місяця, хоча контраст між темними і світлими ділянками виражений слабкіше. Поряд із кратерами (як правило, менш глибокими, ніж на Місяці) є пагорби і долини. Над поверхнею Меркурія є сліди дуже розрідженої атмосфери, яка містить, крім гелію, також водень, вуглекислий газ, вуглець, кисень і благородні гази (аргон, неон). Близькість Сонця зумовлює відчутний вплив на Меркурій сонячного вітру. Завдяки цій близькості значний і приливний вплив Сонця на Меркурій, що повинно призводити до виникнення над поверхнею планети електричного поля, напруженість якого може бути приблизно вдвічі більша, ніж у Ћполя ясної погодиЛ над поверхнею Землі, і відрізняється від останнього порівняльною стабільністю. На Меркурії є і магнітне поле. Магнітний дипольний момент Меркурія дорівнює 4,9 З 10²² ГсЗсм³, що приблизно на чотири порядки менше, ніж в Землі; однак, оскільки напруженості поля обернено пропорційні кубу радіуса планет, то на Меркурії і на Землі вони близькі за величиною. Запропоновано кілька моделей внутрішньої будови Меркурія. Відповідно до найбільш розповсюдженої (хоча і попередньої) думки планета складається з гарячого, що поступово вистигає залізонікелевого ядра і силікатної оболонки, на границі між якою температура може наближатися до 103 К. На долю ядра припадає більше половини маси планети.