САТУРН (астрономічний знак H), планета, середня відстань від Сонця 9,54 а. е., період обертання 29,46 року, період обертання на екваторі (хмарний шар) 10,2 г, екваторіальний діаметр 120 660 км, маса 5,68З10²⁶ кг, має 17 супутників, до складу атмосфери входять СН₄, Н₂, Не, NН₃. У Сатурна виявлені радіаційні пояси. Сатурн планета, що має кільця. САТУРН, шоста від Сонця, друга за розмірами після Юпітера велика планета Сонячної системи; відноситься до планет-гігантів. Еліптична орбіта Сатурна має ексцентриситет 0,0556 і середній радіус 9,539 а. е. (1427 млн. км). Максимальна і мінімальна відстані від Сонця рівні приблизно 10 і 9 а. е. Відстані від Землі міняються від 1,2 до 1,6 млрд. км. Нахил орбіти планети до площини екліптики 2А29,4. Кут між площинами екватора й орбіти досягає 26А44. Сатурн рухається по своїй орбіті із середньою швидкістю 2,64 км/с; період обертання навколо Сонця складає 29,46 земних років. Планета не має чіткої твердої поверхні, оптичні спостереження затруднюються непрозорістю атмосфери. Для екваторіального і полярного радіусів прийняті значення 60 тис. км і 53,5 тис. км. Середній радіус Сатурна в 9,1 раз більший, ніж у Землі. На земному небі Сатурн виглядає як жовтувата зірка, блиск якої міняється від нульової до першої зоряної величини. Маса Сатурна складає 5,68 З 10²⁶ кг, що в 95,1 раз перевершує масу Землі; при цьому середня густина Сатурна, рівна 0,68 г/см³, майже на порядок менший, ніж густина Землі. Прискорення вільного падіння на поверхні Сатурна на екваторі дорівнює 9,06 м/с². Поверхня Сатурна (хмарна куля), як і Юпітера, не обертається як єдине ціле. Тропічні області в атмосфері Сатурна обертаються з періодом 10 г 14 хв земного часу, а на помірних широтах цей період на 26 хв більше. Температура в середніх шарах атмосфери (переважно водневої, хоча і передбачається присутність невеликої кількості гелію, аміаку і метану) близько 100 К. За внутрішньою будовою і складом Сатурн сильно нагадує Юпітер. Зокрема, на Сатурні в екваторіальній області також існує Червона Пляма, хоча вона і менших розмірів, ніж на Юпітері. На дві третини Сатурн складається з водню. На глибині, приблизно рівної R/2, тобто половині радіуса планети, водень при тиску близько 300 ГПа переходить у металеву фазу. В міру подальшого збільшення глибини, починаючи з R/3, зростає частка сполук водню й оксидів. У центрі планети (в області ядра) температура порядку 20000 К. У Сатурна 17 супутників, з яких останні 6 виявлені за допомогою космічних апаратів. Нижче перераховані всі супутники Сатурна в порядку їхньої далекості від планети з вказівкою в дужках їхніх радіусів (у кілометрах) і середніх відстаней від Сатурна (у тисячах кілометрів): Атлас (20, 137,7); Пандора (70, 139,4); Прометей (55, 141,7); Епіметій (70, 151,4); Янус (110, 151,5); Мімас (196, 185,5); Енцелад (250, 238); Тефія (530, 294,7); Телесто (17, 294,7); Каліпсо (17, ?); Діона (560, 377,4); 198 S6 (18, 377,4); Рея (754, 527,1); Титан (2575, 1221,9); Гіперіон (205, 1481); Япет (730, 3560,8); Феба (110, 12954). Усі супутники, крім величезного Титана, що перевершує за розмірами Меркурій і який має атмосферу, складену в основному з льоду (з деякою домішкою скельних порід у Мімаса, Діони і Рея). Унікальним за яскравістю є Енцелад. Він відбиває світло, майже як свіжо впалий сніг. Темніше всього поверхня Феби, тому майже не видна. Незвичайна поверхня Япета: його передня (за ходом руху) півкуля сильно відрізняється за відбиваючою здатністю від задньої. З усіх великих супутників Сатурна тільки Гіперіон має неправильну форму, можливо, через зіткнення, що колись відбулося, з масивним тілом, наприклад, з гігантським крижаним метеоритом. Поверхня Гіперіона сильно забруднена. Поверхні багатьох супутників у значній мірі кратеровані. Так, на поверхні Діони виявлений найбільший десятикілометровий кратер; на поверхні Мімаса лежить кратер, вал якого такий високий, що це виразно помітно навіть на фотографіях. Крім кратерів, на поверхнях ряду супутників існують розлами, борозни, западини. Найбільша тектонічна і вулканічна діяльність виявлена в Енцелада. До дійсного часу в Сатурна встановлено існування 7 кілець, три з яких видно з Землі і виявлені астрономами вже давно. Найбільш яскравим є середнє кільце; внутрішнє (найближче до планети) через темний колір іноді називають ЋкреповимЛ. Радіуси найбільших кілець 120-138, 90-116 і 76-89 тис. км; товщина 1-4 км. Кільця складаються з крижаних і (чи) силікатних утворень, розміри яких можуть бути від дрібних піщин до фрагментів порядку декількох метрів.