Загальною циркуляцією атмосфери називають систему крупномасштабних повітряних течій на Землі, тобто таких течій, які за своїми розмірами відповідають великим частинам материків та океанів. Від загальної циркуляції атмосфери відрізняють місцеві циркуляції. Це бризи на узбережжях морів і океанів, гірсько-долинні вітри, льодовикові вітри та ін. Місцеві циркуляції часом і в окремих районах накладаються на течії загальної циркуляції.

В Тихому океані вони найчастіше бувають в районі Філіппінських і Японських островів, біля берегів В'єтнаму, Китаю, іноді, хоча і слабші, заходять і на російське Примор'я.Тропічний циклон - це, образно кажучи, велетенський тепловий насос, вхідний отвір якого захоплює сотні квадратних метрів просторів океану. Цей насос всмоктує вологе повітря з поверхні океану, яке піднімається над центром урагану на 10 -12 км заввишки. Особливість тропічних циклонів - сезонність. Вони виникають наприкінці літа і на початку осені. Майже завжди супроводяться велетенськими чорними грозовими хмарами, потужністю 12-14 км і завширшки до 800 км. У центрі такої закругленої або овальної форми хмари знаходиться величезна «лійка» - зона, що називається «оком урагану», діаметр основи якої 10-35 км. В цій зоні циклону дуже слабкий вітер або зовсім спокійно, вдень сонячно, тоді як навколо вирують неймовірні вихори. Протягом року на земній кулі буває близько 70-ти тропічних циклонів. Меншу руйнівну силу мають урагани та смерчі (торнадо) помірного поясу, але й вони завдають значної шкоди. Смерч - це вихор, що виникає в грозовій хмарі у вигляді величезної лійки, яка під час руху неймовірно швидко обертається. При повному розвитку смерч досягає землі і, рухаючись по ній, робить жахливі спустошення.  Цей природний вихор значно менший за розмірами, ніж ураган; його діаметр становить від кількох десятків до кількох сотень метрів. Одна, на відміну від урагану, смерч має значно більшу концентрацію енергії на одиниці площі. Швидкість обертання смерчу надзвичайно велика. Вона іноді дорівнює швидкості звуку в повітрі і становить 300-330 м/с. Внаслідок вихрового руху повітря в область циклона втягуються різні за температурою повітряні маси з різних широт Землі. З цим пов'язана температурна асиметрія циклона: в різних його секторах температури повітря різні. Це відноситься особливо до рухомих циклонів, що виникають на головних фронтах тропосфери (арктичних, антарктичних, полярних). Спостерігаються, однак, слабкі, ("розмиті") циклони над теплими частинами земної поверхні (пустелі, внутрішні моря) - так звані термічні депресії - малорухомі, з достатньо рівномірним розподілом температури. З висотою ізобари поступово втрачають замкнену форму. Це відбувається по-різному, в залежності від стадії розвитку циклона та від розподілу температури в ньому. На початковій стадії розвитку рухомий (фронтальний) циклон охоплює лише нижню частину тропосфери. В стадії найбільшого розвитку циклон може розповсюджуватися по всій висоті тропосфери і навіть простягатися до нижньої стратосфери. Термічні депресії завжди обмежуються нижньою тропосферою. Весь процес еволюції окремого циклона займає декілька днів; серія циклонів і центральний циклон можуть існувати один-два тижні. У кожній півкулі в кожну мить можна виявити декілька головних фронтів і пов'язаних з ними серій циклонів; загальна кількість циклонів за рік складає багато сотень над кожною півкулею.Існують певні широти і області в яких утворення головних фронтів та фронтальних збурень відбувається відносно регулярно. В результаті існують певні географічні закономірності у повторюваності виникнення й переміщенні циклонів і антициклонів та їх серій, тобто в так званій циклонічній діяльності. Однак впливи суши і моря, топографії, орографії та інших географічних факторів на утворення та переміщення циклонів і антициклонів та їх взаємодію роблять загальну картину циклонічної діяльності дуже складною і непостійною. Циклонічна діяльність призводить до міжширотного обміну повітрям, кількістю руху, тепла, вологи, що робить її найважливішим фактором в загальній циркуляції атмосфери.

Антициклони Антициклон - це область в атмосфері, що характеризується підвищеним тиском повітря. На картах розподілу тиску антициклон має вигляд концентричних замкнених ізобар неправильної, приблизно овальної форми. Найвищий тиск - у центрі антициклона й зменшується до периферії. Тиск на рівні моря підвищується до 1025-1040 гПа, а іноді (наприклад, взимку в Азії) - до 1070 гПа. Антициклони повсякденно розвиваються у тропосфері поряд з циклонами. Ті й інші є частинами загальної циркуляції атмосфери, створюючи міжширотний обмін повітря. На протязі року над кожною півкулею з'являється багато сотень антициклонів. Тривалість існування окремого антициклона - декілька діб, а іноді й тижнів. Як і циклони, антициклони переміщуються в напрямку загального переносу повітря в тропосфері, тобто з заходу на схід, відхиляючись при цьому до низьких широт. Середня швидкість переміщення антициклона - біля 30 км/г в Північній півкулі та біля 40 км/г в Південній, але нерідко приймає малорухливий стан. Вітер в антициклоні дме, обгинаючи центр антициклона у Північній півкулі за стрілкою годинника, в Південній - проти стрілки годинника, створюючи тим самий гігантський вихор. Розмір антициклона в поперечнику порядку тисяч км. Вище так званого шару тертя, тобто у середньому вище 1000 м, вітер в антициклоні дме майже по ізобарах, але у шарі тертя він значно відхиляється від ізобар назовні, у земної поверхні - на кут, ближчий до 30 градусів. Це розтікання повітря з області антициклона у нижчому шарі супроводжується втіканням його до антициклона до вищих шарів атмосфери і повільним опусканням - осіданням. При осіданні повітря адіабатично нагрівається і віддаляється від стану насичення. Тому температура тропосфери в антициклоні підвищена (тільки над самою поверхнею суходолу взимку вона може бути дуже низькою), хмарність мала, опади, як правило, відсутні. Вітри у внутрішній частині антициклона слабкі, але посилюються до периферії. По мірі розвитку антициклона і підвищення у ньому температури зростає й висота антициклона: замкнені ізобари виявляються на все більш вищих рівнях у тропосфері і навіть у нижчій стратосфері. Стратосфера в антициклоні починається на більшій висоті, ніж в циклоні, і температура більш низька.

Фронти в атмосфері В атмосфері постійно створюються такі умови, коли дві повітряні маси з різними властивостями розташовуються одна поруч іншої і при цьому розділені вузькою перехідною зоною - фронтом. У зоні фронту, при переході від однієї повітряної маси до іншої, температура, вітри і вологість повітря більш-менш різко міняються. Зона фронту завжди має якусь ширину в горизонтальному напрямку і якусь товщину по вертикалі. Однак і ширина, і товщина фронту дуже невеликі в порівнянні з розмірами поділюваних ним повітряних мас. Тому, ідеалізуючи дійсні умови, можна представляти фронт як поверхню розділу між повітряними масами. У перетинанні з земною поверхнею фронтальна поверхня маже утворити лише лінію фронту, що також коротко називають фронтом. При такій ідеалізації можна розглядати фронт також і як поверхню розриву, розуміючи під цим, що температура і деякі інші метеорологічні елементи різко міняються в зоні фронту. Дуже важлива та обставина, що фронтальні поверхні проходять в атмосфері похило. Якби обидві повітряні маси були нерухомими, поверхня фронту між ними проходила б горизонтально,   паралельно   горизонтальним   ізобаричним поверхням; тепле повітря лежало б при цьому над холодним. Але, оскільки повітряні маси рухаються, поверхня фронту може існувати і зберігатися тільки за умови, що вона нахилена до поверхні рівня і стало бути, до рівня моря. При цьому кут нахилу залежить від швидкостей, прискорення і температур повітряних мас, а також від географічної широти і від прискорення сили тяжіння. Теорія і досвід показують, що кути нахилу фронтальних поверхонь до земної поверхні дуже малі, порядку кутових мінут. Тангенс кута нахилу називають просто нахилом фронту. Він має порядок величини від 0,01 до 0,001. Таким чином, фронти проходять в атмосфері дуже положисто. При віддаленні від лінії фронту на кілька сотень кілометрів фронтальна поверхня виявиться усього на висоті декількох кілометрів. Але все-таки дуже важливо, що повітряні маси, поділені такою поверхнею, розташовуються не тільки одна поруч з іншою, але й одна над одною. При цьому холодне повітря лежить під теплим повітрям у вигляді вузького клина. На кресленнях кут нахилу фронтальної поверхні по необхідності  приходиться перебільшувати. По обидва боки від поверхні фронту тиск однаковий. Але при переході з однієї повітряної маси в іншу, з іншими температурами і швидкостями, ізобаричні поверхні змінюють свій напрямок, «ламаються». Це значить, що на поверхні фронту випробують розрив баричні градієнти. Якщо мати на увазі основне рівняння статики, з якого випливає, що баричний ступінь у теплому повітрі більше, ніж у холодному (і, стало бути, більше вертикальні відстані між ізобаричними поверхнями), то при геострофічному вітрі в обох повітряних масах можливі три основних типи розподілу тиску і вітри біля поверхні фронту. Фронти в атмосфері не існують постійно. Вони виникають заново, загострюються, розмиваються, зникають. Але умови для їхнього утворення завжди існують у тих чи інших частинах атмосфери, і тому фронти не є рідкою випадковістю, а є постійною, повсякденною особливістю атмосфери. Звичайний механізм утворення фронтів (фронтогенезу) в атмосфері - це кінематичний механізм: фронти виникають під впливом таких полів руху повітря, що зближають між собою повітряні частки з різною температурою (і іншими властивостями). У визначеній зоні горизонтальні градієнти температури ростуть, що й означає утворення різкого фронту, замість поступового переходу між повітряними масами. Аналогічно вже існуючі фронти можуть розмиватися, тобто перетворюватися в широкі перехідні зони і згладжуватися. Фронти можуть у деяких випадках виникати і під безпосереднім тепловим впливом поверхні, що підстилає, наприклад уздовж крайки льодів чи на межі снігового покриву. Але цей механізм утворення фронтів має мале значення в порівнянні з кінематичним фронтогенезом.

Типи фронтів У дійсних умовах фронти, як правило, не рівнобіжні повітряним плинам (течіям), тобто не співпадають по напрямку. Вітер по обидві сторони фронту має складові, нормальні до фронту; тому самі фронти не залишаються в незмінному положенні, а переміщаються.Фронт може переміщатися або убік більш холодного повітря, або убік більш теплого повітря.Якщо лінія фронту переміщається по земній поверхні убік більш холодного повітря, це значить, що клин холодного повітря відступає і місце, що звільняється їм, займає тепле повітря. Такий фронт називають теплим фронтом. Проходження теплого фронту через місце спостереження приводить до зміни холодної повітряної маси теплою повітряною масою, отже, до підвищення температури і до визначених змін інших метеорологічних елементів.Якщо лінія фронту переміщається убік теплого повітря, це значить, що клин холодного повітря просувається вперед і тепле повітря перед ним відступає або витісняється нагору наступаючим холодним клином. Такий фронт називають холодним фронтом. Його проходження створює зміну теплої повітряної маси на холодну і, у зв'язку з цим, зниження температури і різкі зміни інших метеорологічних елементів.

У зонах фронтів (чи, як звичайно говорять, на фронтальних поверхнях) виникають вертикальні складові швидкості руху повітря. Найбільш важливий той особливо частий випадок, коли тепле повітря знаходиться в стані висхідного ковзання, тобто коли одночасно з горизонтальним рухом він ще переміщається нагору  над клином холодного повітря. Саме з цим зв'язаний розвиток над фронтальною поверхнею хмарної системи, з якої випадають опади. У випадку теплого фронту висхідне ковзання охоплює могутні шари теплого повітря над усією фронтальною поверхнею і виникає велика система високо-шаруватих,  шарувато-дощових   хмар з облоговими опадами. У випадку холодного фронту висхідний рух теплого повітря обмежено більш вузькою зоною й особливо сильно перед холодним клином, де тепле повітря витісняється холодним. Хмари тут будуть значною мірою мають характер купчасто-дощових зі зливовими опадами і грозами. В атмосфері при еволюції циклонів виникають і більш складні комплексні фронти, що представляють собою об'єднання двох чи декількох фронтальних поверхонь. Це - фронти оклюзії. Вони також зв'язані з хмарними системами. Дуже істотно, що всі фронти зв'язані з улоговинами в баричному полі. У випадку стаціонарного фронту ізобари в такій улоговині рівнобіжні самому фронту. Але у випадках теплого і холодного фронтів ізобари мають форму латинської букви V, перетинаючись з фронтом, що лежить на осі улоговини. Теплий (вгорі) і холодний (унизу) фронт у вертикальному розрізі. У зв'язку з цим при проходженні фронту вітер у даному місці буде змінювати свій напрямок по стрілці годинника; наприклад, перед фронтом він є південно-східним, а за фронтом перейде на південний, південно-західний чи західний.