ПРО СИНОПТИЧНІ КАРТИ
Старезний дідусь на призьбі, який за примхами застарілого ревматизму міг повідомити, що ниють кістки, а отже, буде дощ чи гроза, став майже обов'язковою прикрасою більшості репортажів, нарисів, статей про метеорологію. Поряд з дідусем «синоптиком» часто зображували раніше старовинний гучномовець, який під зливою оптимістично твердив про настання ясної сухої погоди. Ми дружно і без особливої злості лаємо синоптиків, особливо коли прогноз обманув наші сподівання. Але зізнайтесь, чи часто ви йдете на роботу, а тим більше відправляєтесь за місто на рибалку чи по гриби, не прослухавши прогнозу погоди на завтра? Як же передбачають погоду майбутнього дня? Тепер, коли ми набули певних знань про погоду, ми спроможні розібратися в багатьох таємницях передбачення погоди.

Почнемо з того, як же вивчається фактичний стан погоди безпосередньо перед складанням прогнозу і на великій території. Величезна маса метеорологів світу майже на 20 тис. метеорологічних станцій, розташованих в різних районах земної кулі, одночасно через кожні 3 год, в обумовлений міжнародною угодою час, в будь-яку погоду виходять для спостережень з олівцем і книгою для запису. Метеоролог не чекає, поки затихне вітер, ущухне дощ чи послабне мороз. Ніякий ураган не береться до уваги. Що ж він спостерігає? Температуру грунту й повітря, напрям і силу вітру, видимість, ступінь хмарності, тип хмар і їх висоту, вологість повітря, атмосферний тиск, кількість опадів, атмосферні явища тощо. Дані спостережень записуються у вигляді спеціальної метеорологічної телеграми. Але записується ця телеграма не словами, а єдиним міжнародним кодом у вигляді набору цифр. Коли б спостерігач писав телеграму словами, йому потрібно було б написати сотні слів. Скільки дорогоцінного часу забрали би у нього запис і передача! А він же не один. Лише в нашій країні метеорологічних станцій кілька тисяч, і коли б кожна з них 4 рази на добу передавала по кілька сотень слів, то всі телефонні й телеграфні лінії були б майже повністю зайняті зведеннями про погоду. Ні про що інше не було б можливості говорити. Тому телеграми записують і передають у вигляді умовного набору цифр, за допомогою яких позначають кожен метеорологічний елемент. Завдяки цьому замість довгої словесної телеграми виходить коротенька цифрова, причому цю телеграму зможе прочитати метеоролог будь-якої країни, якою б мовою він не розмовляв. Телеграма передається у бюро погоди відповідних центрів. В нас такими центрами є Київ, Львів, Донецьк, Сімферополь та інші міста. В Україні відомості з цих і відповідних міжнародних центрів Європи, Північної Америки, Азії, Середземного моря, Північної Африки тощо надходять у Гідрометцентр України в Києві. Сюди ж надходять телеграми з аерологічних станцій про стан погоди на різних висотах над рівнем моря. Одержані в бюро погоди і Гідрометцентрі метеорологічні телеграми розшифровують. За допомогою умовних позначень й цифр спеціалісти наносять відомості з усіх станцій за один і той же строк спостережень на бланк німої географічної карти. Так складається карта погоди. На карті біля точки, що позначає якесь місто, пишуть, якими були температура і атмосферний тиск, малюють значок хмарності, особливою стрілкою вказують напрям і швидкість вітру - Міжнародні позначки, що застосовуються для карт погоди. На цих картах видно, куди рухаються теплі маси тропічного повітря, холодні маси арктичного, як іде двобій цих гігантів, як утворюються «западини» атмосферного тиску (циклони) і «пагорби» (антициклони), як вигинаються, мов гігантські хвилі, атмосферні фронти...

Карта погоди буває готовою вже через 1,5—2 год. після спостережень, виконаних на метеорологічних станціях. Географічна карта з нанесеною на ній погодою називається синоптичною картою. Коли синоптична карта готова, її передають для аналізу метеорологу-синоптику, який аналізує, або, як звичайно кажуть, обробляє її. Завдання синоптика полягає в тому, щоб на основі всіх наявних даних спостережень скласти чітку картину процесів, що розвиваються в атмосфері. Для цього синоптик повинен обробити синоптичну карту — насамперед виділити різні маси повітря і провести між ними межі — фронти. Над синоптичними картами, які нагадують всім відомі з школи контурні карти, сидять синоптики і старанно малюють кольоровими олівцями звивисті криві і умовні позначення. На синоптичній карті теплий фронт проводять червоним олівцем, холодний — синім. Потім виділяють місця з опадами — зеленим олівцем, місця з туманами — жовтим і місця з грозою — червоним. Після цього сполучають місця з однаковим тиском чорними лініями — ізобарами — і таким способом виділяють ділянки з високим і низьким тиском. У центрі ділянки низького тиску — циклону — ставлять букву Н, а в центрі високого тиску — антициклону— букву В. Так в загальному і спрощеному вигляді виглядає аналіз синоптичної карти. Призвичаєне око спеціаліста легко читає таку «татуйовану» карту, визначаючи розташування зон високого й низького тиску (циклонів і антициклонів), фронтові поділи тощо. Синоптичні карти розробляють у бюро погоди кожні 6 год., тобто по чотири великі синоптичні карти на добу. Такі карти складають для території всієї Європи, Північної Атлантики (за даними корабельних спостережень), Північної Африки і Близького Сходу. Вже давно постійними помічниками метеорологів стали ЕОМ. Це пов'язано з проблемою обробки величезної кількості інформації. Щодня в Гідрометцентри надходять відомості з 10 тис. метео- і 600— 800 аерологічних станцій. Впоратися вручну з обробкою такого обсягу відомостей за той короткий строк, що його має синоптик для складання прогнозу, неможливо. А електронно-обчислювальна машина, «проковтнувши» ці відомості, за лічені хвилини обробляє їх у вигляді спеціальних синоптичних карт, які телетайпом передаються в регіональні Бюро погоди, де проходить їх додаткова обробка та аналіз з урахуванням географічних особливостей території.