---

1. На гору Говерлу в Завоєлі

---

Вихід через полонину Заросляк. Довжина траси 10,5 км, вертикальний підйом 1150 м (від бази "Заросляк", відповідно - 3,5 км і 800 м). Від лісництва в Завоєлі йдемо дорогою вздовж ріки Прут в південно-західному напрямку. Після 1 км зліва - устя Озірного (вихід на Костричу), ще 2 км далі справа - устя Форещенки (вихід на Кукул). Дорога тимчасово змінює напрямок на південний і навіть південно-східний, після 1 км знову повертає до попереднього. Пройшовши ще 1 км, бачимо, що зліва впадає до Пруту один з джерельних його потоків - Данцишик, який збирає води зі схилів Данциша, Туркула і Шпиць. Дорога тепер веде на захід і після наступних 2 км приводить під будинок спортивно-туристичної бази "Заросляк". Поступово дорога стає стежкою, яка веде в ліс, переходить на другий (правий) бік невеличкого потічка і досить стрімко піднімається лісом, тепер вже в південно-західному напрямі. Пройшовши верхню межу лісу, виходимо на полонину Заросляк, перед нами Говерла. Ще понад 2 км нелегкого підйому, і нарешті стаємо на найвищій точці не тільки Українських Карпат, а і всієї України. Якщо передбачається спуск з Говерли іншою трасою, то рекомендуємо дещо змінити трасу виходу, щоб побачити гідний уваги водоспад Пруту під Говерлою. Для цього, вийшовши з лісу на полонину Заросляк, треба повернути вліво і зійти на дно другого (нижнього) котла між Говерлою і Брескулом. Йдемо низом в напрямку до верхнього котла, де спостерігаємо на стрімкій стіні, що з'єднує два котли, стрічку води маленького тут Прута, який стікає з висоти дна верхнього котла в нижній, утворюючи при цьому ряд каскадів загальною довжиною до 80 м. Виходити із котла на стежку виходу на Говерлу приходиться, долаючи, по можливості, закосами стрімку стіну східного "плеча" Говерли. Якщо ж будемо повертатися з Говерли трасою виходу, очевидно, відвідаємо водоспад Прута не підчас підйому, а при спуску.
Вихід через Пожижевську і Брескул. Довжина траси 14 км, вертикальний підйом 1250 м угору і 100 м вниз (від бази "Заросляк" відповідно - 7 км, 900 м і 100 м). До спортивно-туристичної бази траса походу повністю співпадає з описаною вище. Далі йдемо просто на південь, переходимо мостиком Прут, досить доброю дорогою йдемо угору приблизно 1,5 км і виходимо на дно котла між Брескулом і Пожижевською. Зліва, на боковому хребті Пожижевської бачимо корпуси стаціонару Інституту ботаніки АН. Йдемо туди і повертаємо в напрямку вершини Пожижевської. Тут, на боковому хребті, прорубана в жерепі погана, дуже стрімка стежинка догори, з нахилом понад 45°. Для полегшення підйому краще від вище згаданих корпусів піти направо доріжкою, яка заведе нас в Брескульський котел і біля його задньої стіни піднятися на доріжку, що кількома заносами виведе нас на місце, де закінчується згадана стрімка стежинка. Тут відшукуємо стежку, яка між окремими невеликими полями жерепу веде вздовж бокового хребта Пожижевської, а відтак дещо нижче направо - на сідло між вершинами Пожижевської і Брескула. Далі йдемо лінією головного хребта Чорногори, через Брескул (не траверзувати його!) в сідло під Говерлою і нарешті на саму Говерлу. Описана траса виходу на Говерлу, хоча і довша, проте може бути зручніша, так як значно легша від траси через Заросляк. Крім цього, вона дає можливість підчас походу спостерігати широкі краєвиди Чорногори, чого немає в першому випадку.

2. На гору Говерлу з Лазещини

---

Довжина траси від залізничної станції Лазещина - 16 км і 1350 м угору. Це найлегший, хоча і досить довгий шлях виходу на Говерлу, правда, перші майже 10 км дороги можна проїхати автомобільним транспортом. Зі станції виходимо на дорогу, повертаємо направо і йдемо вгору долиною річки Лазещина. Проходимо під залізничним мостом, після 7,5 км дороги минаємо зліва устя потоку Фо-реска, що тече з-під Кукула і після ще 2 км доходимо до місця, де до Лазещини теж зліва впадає потік Козмещик. Тут на залісеному хребті між Лазещиною і Козмещиком відшукуємо плай, який виводить нас в південному напрямку на полонину Гропа, розміщену на західному, доволі лагідному хребті, що сходить з Говерли. Проходимо полонину і йдемо далі угору по хребту, який поступово змінює напрямок на східний, і нарешті виходимо на вершину Говерли з її західної сторони. Краєвид з вершини Говерли на всі сторони щодо своєї протяжності перевищує краєвиди з усіх інших верхів Українських Карпат. В напрямках, що відповідають загальному напрямку карпатських хребтів (північний захід і південний схід) нігде не видно кінця гір. В обох поперечних напрямках (північний схід і південний захід) можна при відповідних погодніх умовах зауважити рівнини з містами Івано-Франківськ і Коломия на півночі та Сигіт Мармароський на півдні. З близьких сусідів Говерли бачимо стрункий Петрос на заході і майже всі вершини головного хребта Чорногори на південному сході. Це - найближчий Брескул, за ним Пожижевська, Данциш і Туркул, далі Ребра з урвищем на заході, де можна зауважити сильветку Великого Козла, наліво від верха Ребра довгий вал Шпиць, над ним двогорбий Бребенскул, направо від Ребер височіє Томнатик, а в сідлі перед ним визирає кусочок далекого Попа Івана. Прямо на південь від Говерли лежить величезна долина Білої Тиси на тлі Марамароських Альп з Фар-хаулем (1961 м) і Марамароським Попом Іваном (1940 м). Серед інших вершин відзначимо на північному заході і півночі Близницю, Братківську і Стеришору, Сивулю, Довбушан ку. Лисину Космацьку, а на південному сході Чивчин.

3. На гору Петрос з Ясіні

---

Довжина траси від залізничної станції Ясі-ия - 11 км і 1370 угору. Початкова частина дороги веде відкритим хребтом між річками Чорна Тиса і Лопушан-ка, наліво від залізничної лінії. На цей хребет дістанемося будь-якою стежкою з лівого (східного). боку залізниці. На хребті повертаємо направо і йдемо плаєм в загальному напрямку на південь досить лагідно угору, після 4 км дороги заходимо в ліс. Тут стрімко піднімаємося, після чого виходимо на полонину Стіна під Горою Шесою - одним із розгалужень Петроса. Перейшовши полонину, повертаємо дещо вліво (напрямок - південний схід) і йдемо далі широким плаєм постійно вгору, спершу хребтом, потім лівим узбіччям, і після 5 км походу підходимо під схили Петроса. Плай повертає тут різко направо на південний захід. Йдемо ним деякий час, після чого повертаємо наліво і добираємося бездоріжжям на знижений тут хребет Петроса і ним, ще раз наліво, виходимо на вершину.

4. На гору Петрос з села Кваси

---

Вихідний пункт - залізнична станція Кваси (довжина траси 15 км і 1500 м угору). В Квасах йдемо автодорогою в північному напрямку, проходимо під залізничним мостом, трохи далі повертаємо направо на міст через Чорну Тису. Тут біля турбази,, на лівому (географічне правому) боці невеликого потічка починається дорога, яка веде лісом по схилах Квасівського Менчула і недалеко від його вершини (1314 м) виходить на полонину, розміщену на західному відгалуженні гори Шесул (1728 м). Недалеко знаходиться споруда старої сироварні, а- також будинок стаціонару біологічного факультету Львівського університету. Йдемо далі дорогою, яка траверзує вершину Шесул, залишаючи його справа, і виводить на сідло між нею і хребтом Петроса. Тут залишаємо дорогу, яка йде направо попід хребет Петроса, виходимо на лінію хребта і трохи стежкою, трохи бездоріжжям, йдучи в північно-східному напрямку, виходимо на вершину Петроса. Можливий і другий варіант виходу із Квасів. Дорогою від залізничної станції йдемо до центра Квасів, минаємо автостанцію і потім повертаємо наліво на підвісний місток через Тису. На другому березі річки стоїть альтанка. Тут починається стежка, яка стрімко веде догори в північно-східному напрямку. Вона виходить на відкриту леваду, потім заходить в рідкий ліс, нагорі повертає дещо вліво і виводить на дорогу біля згаданої сироварні. Далі треба йти так, як було описано вище. Цей вихід на Петрос коротший, але підйом угору тут значно важчий. Краєвиди з Петроса майже такі як з Говерли. Особливо гарно виглядає головний хребет Чорногори, який можемо спостерігати у всій його довжині - від Говерли до Попа Івана. Чіткіше, ніж з Говерли, бачимо Близницю і за нею ряд полонин хребта Свидовець.

5. До Несамовитого озера через полонину Пожижевську

---

Вихідний пункт - спортивно-туристична база "Заросляк" (довжина траси 6 км, вертикальний підйом 500 м). Початок маршруту співпадає з описаною вище трасою виходу до корпусу Інституту ботаніки АН на полонині Пожижевській. Від будинку йдемо в напрямку на південь дещо вниз стежкою, яка потім заходить в ліс і веде паралельно до головного хребта Чорногори, на висоті біля 1500 м. Це одна із побудованих ще до першої світової війни доріжок, призначених для великого полонинського господарства на північних схилах Чорногори ("нижня" дорога), яка місцями непогано збереглася. Незабаром доріжка виходить на невелику полонину, звідки прекрасний вид на Великий і Малий Козли на фоні Шпиць. На полонинці доріжка губиться, шукати продовження її треба справа на краю лісу. Продовження доріжки підводить до підніжжя Малого Козла, де зливаються два потічки. Йдемо направо угору і попадаємо на стежку, яка серед заростів жерепу виводить нас до невеликого озерця під Данцишем. Тут повертаємо різко наліво і болотистою горизонтальною стежкою в напрямі на піденний схід доходимо до Несамовитого озера, що знаходиться безпосередньо під вер шиною Туркул. Дещо вище на лівому березі озера є джерело дуже доброї води. Повертатися зручно іншою дорогою. Спершу йдемо стежкою виходу до озерця під Данцишем. Тут залишаємо справа стежку, якою ми виходили, і йдемо далі просто, траверзуючи дві вершини Данциша і, накінець, Пожижевської. По дорозі маємо нагоду спостерігати справа на фоні валу Шпиць зубчасті грані обох Козлів - Малого і Великого. Вийшовши на боковий хребет Пожижевської, відшукуємо справа згадану в описі траси прорубану в жерепі стрімку стежинку вниз до видних здалека будівель Інституту ботаніки АН. Спускаємося цією стежкою і далі йдемо дорогою до бази "Заросляк".


6. На гору Шпиці через полонину Маришевську

---

Вихідний пункт - лісництво в Завоєлі. Довжина траси 12 км, вертикальний підйом 940 м. Перші 5 км йдемо дорогою вздовж ріки Прут, як подано в описі виходів на Говерлу. Зліва біля потоку Данцишика заходимо в його долину і, пройшовши декілька сотень метрів, повертаємо вліво на плай, який веде лісом на полонину Маришевську. Проходимо всю її довжину, знову заходимо в ліс, йдемо весь час угору і після 4 км дороги виходимо на сідло між вершиною Маришевська Велика зліва і північним відгалуженням Шпиць справа. Тут повертаємо направо, відшукуємо на схилі Шпиць стежку в жерепі, якою після важкого підйому вийдемо на Куполясту вершину. Сама вершина Шпиць не представляє значного інтересу, оскільки основною метою цього походу вважаються краєвиди, які можна спостерігати з неглибокого сідла між нею і головним хребтом Чорногори. На північному заході - близький кам'янистий, з зубчастою лінією грані, хребет Великого Козла, відділений від нас польодовиковим котлом, на фоні західної частини Чорногори, що кінчається правильно конічною вершиною Говерли. На сході - глибока долина, обрамлена майже вертикальними стінами, з дна якої виростають вертикально величезні скелі, ніби театральні куліси. На задньому плані визирає друга по висоті вершина Чорногори - Бребенескул. Повертатися доцільно іншою дорогою попри Несамовите озеро. Для цього йдемо з сідла під Шпицями в напрямі на південний захід, виходимо .на, головний хребет Чорногори, повертаємо направо, йдемо ще 1,5 км до перевалу під Туркулем і сходимо направо вниз до Несамовитого озера. Далі йдемо верхньою дорогою, як описано вище, через полонину Пожижевську і Заросляк.

7. В урочища Гаджина і Кізі Увлоги з долини Бистрця

---

Вихідний пункт - устя потоку Бистрець до Черемоша. Довжина траси 14,5 км (біля 5-6 км можна проїхати автотранспортом), вертикальний підйом 950 м. Спершу дорога веде селом. Бистрець. Після 1 км від устя зліва гарний водоспад правобічного притоку Бистрця, після наступних 1,5 км - церква. Пройшовши ще 1,5 км, бачимо устя потоку Руського, що тече справа з-під Ко-стричі, далі зліва устя .потоків Черленого, за ним ще двох, Глибокого і Степанського. 1 через 7,5 км від устя Бистрця до Черемоша в Бистрець впадає потік Кізя, що збирає води з урочища Кізі Увлоги під Бребенескулем. Відразу за устям - плай, що веде угору в напрямку на захід, потім на південний захід. Після 2,5 км плай роздвоюється: вправо - іде в урочище Гаджина (котел під Ребрами і Шпицями), а просто - в Кізі Увлоги (котел під Бребенескулем). В урочище Гаджина йдемо направо, заходимо ніби в ворота, утворені узбіччям Шпиць і стрімким схилом Кедровато-го (бокового хребта від Ребер) зліва. Плай веде лісом, східним боком потоку, побіч джерела смачної води "Довбушева криниця" і виводить на середину котла під Ребрами. Скалисті узбіччя цієї вершини замикають долину Гаджи-ни з південного заходу. Справа від нас згадані в описі переходу з Шпиць на головний хребет вертикальні скелі. На другому східному боці бачимо стрімкі, майже вертикальні узбіччя Кедроватого, покриті жерепом. За переказом, Гаджина - місце народження Олекси Довбуша, тут теж його похоронили. Щоб зайти в урочище Кізі Увлоги, треба повернутися до згаданого . вище розгалуження плаю і звідси піти направо плаєм, що веде по східних схилах Кедроватого. Плай доведе нас до котла, який знаходиться прямо під урвищем на пінічному схилі Бребенескула. Це урвище, що його так добре видно здалека (наприклад, з Костриці), розділяє урочище на дві частини, на два котли, з кожного з них можна вийти на головний хребет і на Бребенескул. Вихід із східного котла дещо довший, але не такий важкий як із західного.

8. На гору Смотрич з села Дземброні

---

Вихідний пункт - устя потоку Дземброня до Черемошу. Довжина траси 9 км (1 варіант), або 11 км (2 варіант), вертикальний підйом 1170 м. Перші 3 км дороги від Черемошу на південний захід і захід вузькою долиною вздовж потоку Дземброня можна проїхати автомобільним транспортом. Тут долина розширюється, з'являються хати села Дземброня, зліва устя потоку Скорушного. Переходимо його мости-ком і починаємо підйом доріжкою, яка веде вгору хребтом по лівому боці Скорушного, в напрямку на південний захід. Після 3 км від початку підйому під стрімким схилом північного наріжника Смотрича приходимо до великої стаї для худоби. Минаємо її і слабо помітною стежкою досить стрімко угору виходимо на цей наріжник, після чого нахил стежки стає лагіднішим. Далі стежка весь час веде в південно-західному напрямку серед невеликих заростів жерепу, час від часу обходить групи скель фантастичних форм, що зустрічаються на хребті. Каменів стає все більше, а сама вершина Смотрича повністю кам'яниста. Це був перший, коротший, але важчий варіант виходу на Смотрич. Другий, більш легкий маршрут передбачає початок виходу з місця, віддаленого на 2,5 км вище устя Скорушного в Дземброню. Тут у вилці, створеній потоком Дземброня і його правосторонньою притокою, що тече з-під Смотрича, починається плай, який спершу лагідно, відтак досить стрімко виводить нас слабо залісеним хребтом на північно-західний наріжник Смотрича. Далі йдемо по відкритому терені, відповідно лінією хребта, поступово змінюючи напрямок на південний, пізніше на східний, і виходимо на західний край Смотрича, так званий Вухатий Камінь. По дорозі зустрічаємо групи скель, які місцеве населення називає "церквами". Звідти до вершини біля 0,5 км. Краєвиди з вершини Смотрича в західному напрямку майже такі, як з Попа Йвана, величезний масив якого засланяє собою інші краєвиди на південь. Серед безлічі гір на сході і південному сході виділяються близькі правильної форми Стайки. На півночі добре видно село Дземброню. Сходити вниз найпростіше однією з доріг виходу. Можна теж сходити через сідло між Смотричем і головним хребтом Чорногори (майже 1,5 км на захід від вершини). Тут зійти направо вниз до джерельних потоків зійти направо вниз до джерельних потоків Дземброні і далі, великою дугою, спершу вздовж річки Дземброня, потім хребтом на лівому боці її зійти в горішню частину села Дземброня. Дорога ця довша, зате вона дозволяє ознайомитися з цією цікавою долиною під Менчулем.

9. На гору Піп Іван з села Дземброні

---

Вихідний пункт: устя потоку Дземброня до Черемоша. Довжина траси 15 км.(3 км можна проїхати автотранспортом), вертикальний підйом 1295 м. Початок маршруту від Черемоша до стаї під Смотричем співпадає з описаним першим варіантом виходу на Смотрич. Від стаї йдемо наліво плаєм, який веде узбіччям Смотрича, і виводить на сідло між його вершиною і Стай-ками. Далі треба перейти на видне на заході сідло (1768 м) між головним хребтом Чорного-ри і Смотричем. Для цього траверзуємо південні схили Смотрича, перетинаючи кілька джерельних потічків Погорільця. На сідлі повертаємо наліво, виходимо на головний хребет і доброю стежкою, без особливих труднощів досягаємо вершини Попа Йвана з руїнами недобудованої астрономічної обсерваторії. З вершини Попа Йвана оригінальне виглядає головний хребет Чорногори (північний захід), який визначається тільки Менчулом, Бре-бенескулем і наліво від нього Томнатиком, між ними видно конус далекої Говерли. Найближчи ми сусідами Попа є на півночі Смотрич, направо від нього Стайки, на півдні Шурин (1773 м) і на південному заході Васкул (1737 м) з величезним урвищем на східних узбіччях. На дальшому плані спостерігаємо на південному заході хребет, що замикає долину Білої Тиси з півдня. Це Марамароські Альпи. Справа наліво: Петросул (1784 м), стрункий Піп Іван Марамароський (1940 м), масивний Фархауль (1920 м) і Сціавул (1755 м).

10. До озера Шибеного і на гору Піп Іван, попри озеро Марічейка

---

Вихідний пункт - устя потоку Шибеного до Черемошу (довжина траси 13 км, вертикальний підйом 1170 м угору). Від устя Шибеного до Черемоша йдемо на захід 4 км дорогою, яка допускає автомобільний рух, і приходимо до греблі одного з найбільших в Карпатах озера Шибеного. Це озеро природного походження , яке було пристосовано, як збірник води для сплаву дерева дарабами по Черемошу. Воно знаходиться на висоті 1024 м, його довжина становить 850 м, ширина - 200 м, а глибина біля шлюзу - 25 м. Оглянувши озеро, вертаємо назад 1,5 км дорогою, якою ми прийшли, до устя з лівого боку потоку Погорільця з Шурином. Між ними хребтом веде плай на полонину Веснарка, під горою Шурином. Тут повертаємо направо, залишаючи Шурин зліва. Плай веде спершу в напрямку на північний схід, відтак на північ ний захід і приводить до прегарного озерця Марічейка (5 км від початку підйому). Відразу за озерцем починається полонина Марічейка і по ній, в напрямку на захід, виходимо на сідло між Попом Іваном і Шурином. З сідла виходимо направо на найбільш лагідне рамено Попа Йвана і ним досягаємо вершини.