Архів журналу В гості до Парашки (№ 6 (18), червень 2007)

текст і фото: Андрій КИРЧІВ

(Матеріал подається в скороченні)

Слід відразу відзначити, що маршрут промаркований темно-вишневими смугами та жовтими ромбами на стовбурах дерев обабіч стежки. А це відчутно полегшує завдання з вибору подальшого напрямку руху на нечисленних роздоріжжях. Перший підйом доволі стрімкий, він виводить на ребро одного з відрогів масиву Парашки. Подолавши метрів триста перепаду між висотою розташування міста Сколе та місцем виходу на кряж, далі піднімаємось доволі плавно і майже непомітно, лише час від часу маючи на шляху крутіші схили. Зате з’являються інші перепони — у вигляді численних лісових завалів...

Приблизно через дві з половиною години мандрівки виходимо на відкриту місцину, звідки видно панораму кряжа, замкненого з правого краю вершиною Парашки. А ще через 30–40 хвилин стежина виводить на траверс самого хребта. Якщо стати обличчям до Парашки, то дещо ззаду і ліворуч залишається гора Корчанка (1178 метрів), «увінчана» ретрансляційною станцією (добрий орієнтир в разі сумнівів щодо напрямку руху). Далі стежка прямує через вершини Оброслого Верху (1170 метрів) та суміжних пагорбів і, огинаючи зліва Тимків Верх (1228 метрів), виводить до підніжжя найвищої вершини масиву. Уздовж шляху — численні напівзасипані траншеї, окопи, бліндажі і вирви, які залишилися від ІІ світової війни... Ще 10–15 хвилин — і виходимо до хреста, встановленого у 1999 році місцевою молоддю на вершині Парашки. Буквально кроків за 70–80 перед нею маємо можливість отримати відповідь на запитання: звідки у гори така назва? На здоровенному камені — мармурова табличка, яка гласить, що «у 1015 році тут була вбита і похована донька древлянського (очевидно, князя — ред.) Святослава Параскевія», і з того часу гора носить її ім’я.... В середньому підйом займає до чотирьох годин, а спуск — майже три, загальний шлях складає близько 30 кілометрів, перепад висот між Сколе та вершиною становить близько 850 метрів.