Олесь Бабій (1897-1975) Маківка Верхів’я гір, верхів’я слави Шумить, шумить, шепоче ліс: По битві на полях Полтави Тут вперше український кріс Спиняв московських полчищ лави, І вперше по літах недолі Слова упали тут стрільцеві: “Ми не поклонимось цареві! Ми прагнем волі! Волі!” Мандрівнику! Йди до верхів, Вклонися тіням тих борців, Що прагнули у люту днину Підняти схилену калину, Відвоювати Україну!

На Маківці І знов я тут, на горах слави, Де наш ручай шепоче й ліс: - По битві на полях Полтави Тут вперше український кріс Спиняв московських полчищ лави І вперше по віках неволі Карпатський вітер в світ поніс Слова нечувані стрільцеві: “Ми не поклонимось цареві! Ми прагнем волі! Волі” То були ясні дні весняні: Пестило сонце квіття рясту, І вже бруньки були розвились На цих березах на поляні, Коли під шум ялиць похилих Упав нараз Твердий наказ: - Наступ! І понад бори, понад гори, І над Бескиду темні звори Гармати глухо заревіли, Зацокотіли скоростріли. А гомін з тих верхів злетів Аж до Дністрових берегів. Тоді-то тут, в ось тій діброві, Схилився воїн, в ранах, крові, А другий впав на полонину, Хоч мертвий, зброї з рук не кинув, А третій впав ось тут, край зруба, Коло зламаного дуба. Я біля дротів, за ровами,

Убив багнетом; над ярами Стрільця – з-над Кубані солдат; Вбив брата брат, Що осліп у тюрмі і неволі, Мордував він своїх. Що за сміх, що за гріх, Що за іграшка долі!.. З тих гір пішли стрільці вперед, На рідні доли... Хлопці то були – як соколи... І соколиний їх був лет. Аж до Дністра... По Липу Золоту... По Збруч і Сян... І по Карпати Полинула, як ураган, Стрілецька пісня в пору ту: “Машерують визволяти Своїх братів із-над Дніпра З московських кайдан”. І пісню ту од роду в род Співає ввесь народ. А нині?, нині тихо сплять: Один, і другий, тридцять п’ять... × × × × × × × × × × × Мандрівнику, йди до верхів Вклонитись тіням тих борців, Що прагнули у люту днину Підняти схилену калину, Відвоювати Україну!

Осип Маковей (1867-1925) Стрілецький Марш	Михайло Курах (1985-1962) Тим, що впали	Петро Карманський (1878-1956) Спіть, герої, спіть!
В горах грім гуде, хоч зима паде, Землю спороли гармати, Гримить війна, дуднить луна Дрожать ранені Карпати. Хто живий, вставай боронити край, Вкритий огнем і мерцями Не буде тобі сумно у борбі Між Січовими стрільцями! Лютий кат прийшов проливати кров, Взяти народ наш в неволю І море сліз у край приніс, Розбій, і смерть, і недолю Та вступився кат із верхів Карпат, Втік, наче вовк, манівцями Або тут і впав, як у бій попав Із Січовими стрільцями. Січові стрільці за свій край борці За всю Україну, рідню і свободу, За них борба – се їх журба І дорогого народу. І ряди могил – не візьмуть їх сил Ворог тут б’ється з серцями; Лицаря уб’є – думка ожиє Між Січовими стрільцями. Хто ж то там іде і перед веде? Диво! Се наші дівчата! Личко – як мак! Кругом козак, Душа стрілецька завзята! Не цілуйте їх! На війні се гріх. Ви уберіть їх вінцями! Слава тим дочкам, щирим козачкам Між Січовими стрільцями!	Коли ви вмирали, Вам дзвони не грали, Ніхто не заплакав Над вами. Лиш в темному зворі Ревіли гармати І зорі на небі Вмивались сльозами. Коли хоронили вас В темну могилу, То земля від крови Чорніла. Під хмарами круки Стадами літали, І бурею битва Гриміла. На ваших могилах Хрести похилились, Тернові віночки Звалились додолу. Спіть орли-соколи! Ми гостримо зброю І ждемо на поклик: “До бою! До бою!”	Спіть, герої, спіть! Голови склоніть! Най вколише вашу тугу Шумнокрилий вітер з лугу. Голови склоніть, Тихим сном засніть. Серед рідних піль в пошумі топіль, Мрійте мрію про походи, Про народини свободи. В пошумі топіль Най засне ваш біль. Як наспіє час, ми розбудим вас. Загрохочуть самопали, Задрижать бескидські скали. Ми розбудим вас; Дожидайте нас... Душу віддамо й вас ми помстимо! Згинуть, згинуть супостати, Й усміхнеться ваша Мати. Ми вас помстимо, Ми вас помстимо!