Сельський Володимир Олександрович (13 жовтня 1883, Вихилівка — 18 лютого 1951, Київ), геофізик і геолог родом з села Вихилівка, Ярмолинецький район Поділля, дійсний член АН УРСР (з 1939); 1921-28 директор Нафтового Інституту в м. Грозному, пізніше начальник Грознафторозвідки, 1931-35 — старший геолог Союзнафти, з 1935 — консультант Державного геофізичного тресту СРСР, з 1939 — керівник відділу геофізики Інституту Геологічних Наук АН УРСР, з 1945 у Львові — керівник кафедри геофізики в університеті, потім у політехнічному інституті. В 1909 р. закінчив фізико–математичний (механіко–математичний) факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. З 1909 р. залишився в ун-ті для підготовки до наукової та педагогічної діяльності (аспірантура) З 1912 по 1944 рр. працює за межами України. В 1939 р. В.О. Сельський обирається дійсним членом Академії Наук УРСР і створює науковий колектив геофізиків. В 1944 р. була створена кафедра геофізичних методів пошуків та розвідки родовищ корисних копалин (кафедра геофізики), яку очолив Сельський В.О. В 1945 р. їде до Львова де організовує кафедру геофізики у Львівському університеті, а потім і спеціальність геофізичні методи розвідки у Львівському політехнічному інституті, якою керував до кінця свого життя .......

Основний напрямок наукової діяльності. З Сельським В.О. пов’язана ціла епоха розвитку прикладної геофізики і суміжних областей – геотектоніки, прогнозу і глибинного геокартування землетрусів. Володимир Олександрович – один із перших вчених, який побачив зміст розвитку геофізики в конкретному застосуванні її результатів при вирішенні прикладних задач пошуків і розвідки корисних копалин. Довів необхідність комплексних геофізичних досліджень при вирішенні геологічних задач і пошуках нафти і фактично являється основоположником геологічної інтерпретації комплексних геофізичних досліджень. На основі геофізичних даних були сформовані перші моделі глибинної геологічної будови Європейської частини СРСР, західного схилу Уралу і інших регіонів. Вперше було обґрунтовано необхідність застосування геофізичних досліджень для з’ясування джерел сучасних тектонічних явищ, для яких характерні аномалії сили тяжіння, магнітного поля і наявність глибокофокусних землетрусів. Внаслідок геологічної інтерпретації даних гравіметричних досліджень і інших геофізичних методів була суттєво вивчена глибинна будова нафтоносних районів Азербайджану, Туркменії, Донбасу, Емби і інших областей. За узагальненими даними були визначені аномальні зони, які пов’язані з можливими родовищами різних корисних копалин. Більш детальне вивчення цих зон геофізичними і геологічними методами визначило напрямок розвідувальних робіт на нафту, вугілля, залізо в наступні роки. Список наукових праць налічує більше 160 найменувань. Понад 70 праць, присвячених прикладній і теоретичній геофізиці (досліди над походженням і міграцією нафти, опрацювання геофізичних метод її розвідки), дослідженню нафтових родовищ на Україні, Кавказі та Уралі, тектоніці Дніпровсько-Донецької западини тощо. Основні праці: «Краткий курс прикладной геофизики» (1938), «Мінеральні багатства зах. обл. України» у «Вістях АН УРСР» (1940), «Очерк геологического строения нефтеносной полосы западных областей Украины» (1941). Серед них особливо слід відзначити ряд робіт, які мали величезний вплив на розвиток геофізики в ХХ сторіччі: Краткий курс прикладной геофизики. М.-Л.: ОНТИ НКПТ, 1938, 202 с. Основные рисунки тектоники Днепровско-Донецкой впадины в свете результатов геофизических работ. Киев: Изд. АН УССР, 1940, 21 с. Изучение строения земной коры на основании данных геофизики. 4.1. Систематизация мирового опыта по изучению результатов работ прикладной геофизики. М.-Л.: Госгеолиздат, 1940, 196 с. Основные задачи развития прикладной геофизики в СССР. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1940, 11 с. Визначальною в розвитку нового наукового напрямку – геологічної інтерпретації геофізичних даних – була фундаментальна монографія В.О.Сельського “Изучение строения земной коры на основании данных геофизики” (М.-Л.: Госгеолиздат, 1940, 196 с.). Протягом 1910-1911 рр. він написав монографію присвячену Гніванському району Українського кристалічного масиву, за яку був удостоєний золотої медалі Міністерства освіти. Література: “Нариси з історії геологічних досліджень у Київському університеті”. Київ, 1999, Вид. “Рада”.