Є у мене топiр, топiрець, кованая бляшка.

Мій колега, Ціхонь Сергій, у якого вся родина була вивезена із рідних гір Лемківщини підчас операції "Вісла", подарував мені кілька років тому топірець-бартку свого дідуся. Ця бартка завжди зі мною у всіх моїх походах по горах. Звідки ж назва "бартка" ? Мене зацікавило походження бартки і я знайшов інформацію на сайтах про цей цікавий атрибут життя гуцулів

Всі русичі-українці, від Карпатських гір до дикого степу, завжди з давніх давен аж від Трипілля мали при собі сокири. Сокира, топірець - бартка та ніж були інструментом простого люду.

Опришкам були відомі кілька видів бойових топірців - барток, а також чекани та келепи. Келеп це дуже давня зброя, відома ще в глибоку старовину. Бартку опришки часто досить вправно також вживали не тільки як ударну зброю, але і як метальну. Держаки бартки прикрашали різьбою, сталеві леза відливали з візерунками. Гуцульські топірці часто використовувались під час бійок у корчмах, де збиралася молодь, тому хлопцям дозволяли лише дерев'яні бартки, аби уникнути каліцтв. Але в більшій мірі бартка слугувала ознакою одруженого чоловіка - "газди".

Бартки виникли водночас із заселенням карпатських схилів. Її витоки визначають походження не тільки від деяких видів ручної зброї, а й через функціональні потреби мешканців гір при перебуванні на крутих схилах у тому, що життя людей в лісистих горах має свою специфіку. По-перше, ходити гірськими схилами без бартки - ціпка досить-таки не зручно. Однак і звичайна тростина мало чим допоможе у густих хащах. Потрібен був інструмент, який поєднував би ціпок з сокирою. По-друге, в гірських лісових нетрях на людей чатувала небезпека зустрічі з хижаками, а то й розбійниками. Тож для захисту треба було мати зброю.

"Є у мене топiр, топiрець, кованая бляшка. Не боюся я нiкого - нi нiмця, нi ляшка!"

У всіх народів - гуцулів, бойків, лемків, польських гуралів, що живуть у Карпатах, одним з головних видів зброї в бійці був "топірець"-ціпок з довгою рукояткою у формі сокирки або молотка — бартка, "валашка", "балта", "бренкач", "келеф" (або "келеп"), "чекан". Валашка (словацк. Valaska) — довга (до 1 метра) — важлива частина словацького фольклору в народних танцях, тонка, легка сокирка, що використовувалась в минулому словаками як зброя, ціпок. Крім словаків подібні сокирки мали угорці (фокош). Можливо, саме в цьому і захована причина переносу функцій ціпка, жердини на цю зброю з довгою рукояттю - бартки цілком перейняли усі функції келепа та ціпка, у тому числі і ритуальні. Напевно гуцульські бартки мали еволюцію саме від легкого бойового топірця - келепа , чекана , клевця як різновидів бойових сталевих молотків, що мали з однієї сторони тупий обушок, а з іншого боку обуха - гострий видовжений носок.

Польські гуралі саме з такими цюпагами, схожими на бартки гуцулів, із давніх давен у горах. В 16-17 ст. гуцули могли взяти за звичай носіння бартки як приклад панівного классу з їх келепами та чеканами, з якими ті ходили як з ціпком.
Гуцули замість ціпка вживають топірець, у якого на верхньому кінці насаджена невелика, найчастіше мідна сокирка, прикрашена різьбленням. Тепер мідні сокирки заміняють часто на дерев'яні з різними інкрустаціями.
У високогірних районах Карпат, у гуцулів та лемків, танці зі зброєю займали важливе місце в ініціації чоловічих і статево-вікових груп.
Та й не бойова зараз це зброя - бартки, а просто універсальний інструмент у горах.