В північній півкулі антипасати, які спрямовані спочатку в напрямку до полюса, поступово відхиляються на схід. Коли ці маси повітря досягають приблизно 30—35° широти, вони починають рухатися майже точно на схід, заважаючи дальшому надходженню повітряних мас до полюсів. Таким чином, на цих широтах відбувається нагромадження повітря, яке ще посилюється при зустрічі антипасатів з потоком повітря з більш високих широт. Нагромадження повітря веде до його опускання і збільшення атмосферного тиску біля поверхні Землі. Так, біля широти 30—35° утворюються в обох півкулях зони високого тиску, які оточують Землю на південь і північ від екватора. Повітря, що опускається до поверхні Землі, сухе й тепле, і саме тому поблизу тропічних зон високого тиску утворилися на суші величезні пустині Африки, Азії, Америки і Австралії. Поблизу поверхні Землі частина повітря, що опустилася, прямує до полюсів, породжуючи теплі південно-західні вітри в північній півкулі і північно-західні— в південній. Вони відомі під назвою «переважаючі західні вітри». Друга частина повітря прямує до екватора, утворюючи північне- і південно-східні пасати. Ці пасати стикаються біля екватора і в значній мірі взаємно знищуються, тому в зоні їх зустрічі вітри звичайно слабкі й не постійні за напрямом, що послужило основою для назви цієї зони екваторіальною зоною затишку.
Таким чином, на межах областей високого тиску, звернених до полюсів, у північній півкулі дмуть південно-західні і західні вітри, а в південній півкулі на південній межі зони високого тиску виникають західні і північно-західні вітри. На південь від цієї зони в антарктичних водах розташований суцільний пояс дуже низького тиску. Внаслідок цього північно-західні вітри 40-х і 50-х широт південної півкулі є дуже сталими, сильними, а в холодну для цієї півкулі пору року нерідко досягають ураганної сили. Не випадково ці широти вважаються найбільш неспокійними на земній кулі і носять назву «ревучих сорокових» і «несамовитих п'ятидесятих» широт.