Упродовж усього свого багатовікового вдосконалення й розвитку наші пращури вчилися якомога краще господарювати на землі й переда­вати свої знання і вміння нащадкам. Як це можна було робити в прасиву давнину, коли письма ще не знали? Для цього були потрібні лаконічні й точні, розважливі й образні вислови-поради, які легко за­пам'ятовуються і надовго врізаються в пам'ять. Немов ті камінчики на морському узбережжі, досвід безперестану вигранювався, відшліфовувався, перевірявся й збагачувався набутками багатьох-багатьох наступних поколінь. У вигляді прислів'їв, приказок, порад, передбачень, прикмет цей найцінніший дар предків дістався нам гранич-но ла­ко­ніч­ним, досконалим, дохідливим, він відзнача­єть­ся глибиною і місткістю думки. Прийшовши до нас із глибин усіх віків, слово батьків прикра­силося римами та співзвуччями, але не це його головна окраса й цінність, а -думка. Он яких висот сягнула наука господарювання, але ж неспроста мовиться:
"Агронома слухай, а дідового слова не забувай". Бо за сло­вом цим - мудрість незчисленних поколінь, набута у важкій боротьбі за виживання на всякій землі за різних стихій. Відчуваючи себе у Природі її невіддільною часткою, розуміючи, що все добро береться з неї, що "Бог дає, але за пазуху не запихає", емпірично доходили науки, "коли сіяти, коли жати, коли копнувати", бо "за календарем сіяти - ні молотити, ні віяти". Треба постійно спостерігати й ана­лізувати.
Низько вклонялися землі-годувальниці: "Усе добро - від землі". Хлібороб знає: "Дай нивці, то й нивка дасть", "Добра земля в себе візьме раз, а десять пам'ятає", "Земля багата - народ багатий", "Земля - казна, вода -золото", "Земля праці не з'їдає - назад сторицею повертає".
Одначе - "Не земля родить, а руки", "Земля ціниться хлібом, а людина -ділом", "Без праці меду не вкусиш", "Без труда не виловиш і рибки із пруда" , "Благо людей - у житті, а життя - в труді", "На дерево дивись, як родить, а на людину, як робить".
Звичайно, від своєї праці людина прагне мати якомога більше ко­ристі. А тому - "На все свій час і своє місце", "Весна - наші отець і мати: хто не посіє - не буде збирати", "Відстанеш годиною - не доженеш родиною", "Всякому зерну - своя борозна", "Землеробу в серпні - три турботи: і косити, і орати, і сіяти", "Не людина підганяє, а - час", "Раз літо родить"

Свою залежність від природи люди висловили простонародно:
"Жени природу у двері, а вона у вікно зайде". Тому з покоління у покоління ведуться наполегливі спостереження за найрізноманітнішими явищами природи та закономірностями змін у ній, щоб якнайповніше використо­вувати їх для ство­рення якомога кращих умов життя і праці.
Хлібороби примітили: "Безсніжна зима - безхлібне літо", "Багато інею на деревах - буде багато меду", "Багато горобини - осінь буде дощовою, мало -сухою", "Від привозного насіння врожай кращий", "Довгі бурульки - довгий льон", "Коли грибовно, то й хлібовно", "Пізня сівба у ранньої не позичає"...
Та якою б не була погода, - "Як дбаєш, так і маєш: де не сіють, там не жнуть". "За двох попрацюєш - за трьох поїси", "З чим приї­хав, з тим і поїхав", "Не упріє лоб - не закипить котел", "Що посієш, те й пожнеш", "Хто сіє полову, з вітру жатиме".
Споконвіку славне у народі звання майстра-умільця: "Всяка робота за своїм майстром тужить", "Джигіт без ремесла - кінь без вуздеч­ки", "І швець, і жнець, і на дуду грець", "Нема над те ремесло, як леміш та чересло", "Не сокира теше, а чоловік", "У ремесла - золоте дно".
У труднощах, боротьбі зі стихією людина мудрішає. Прислів'я "Вік живи - вік учись" знає кожний, хто ще тільки навчився читати. Це й справді необхідно, бо "У розумної голови - сто рук". Ще древні казали: "Була б голова на плечах, а хліб буде", "За науку - поцілуй у руку", "Знан­ня - половина розуму", "Золоті руки все вміють", "Люди стали знати, як почало хліба не ставати", "Краще знання, ніж багатство", "Наука і труд дивнії сходи дають", "Учити - розум точити". Розумне слово йде в діло.
У віковій народній творчості значне місце відводиться власне практичним порадам: "Шовковою ниткою мішка не зашивай", "Будь квапний слухати, та забарний говорити", "Вір баченому, а не чутому", "Далі покладеш - ближче візьмеш", "Двічі пришите - довго держиться", "Дешеве -дорого обходиться", "Дуба не садять біля дуба", "Лови рибку, де лопух є", "Не хвали день до вечора", "Стеж за буднями, а свята самі прийдуть".
Про злиденне життя селян свідчать хоча б такі крилаті вислови: "Назву хлібу забув", "Тільки й маю землі, що під нігтями", "Заробив на сіль до оселедця".
Дещиця прислів'їв виникла і в недавні роки. Наскільки вони на­родні, судити непросто. Нечуваний експеримент відчуження хлібороба від землі та результатів власної праці дав гіркі плоди і в фольклорі.Це було, і це треба знати. Селяни звикли вчитися й на помилках. На жаль, навіть переважно на них, бо й досьогодні у хліборобській - найхліборобнішій! - Україні на широких ланах гине врожай, а селами гуляє голод. Ми, "радянські", тим часом не могли "приміряти" до себе хоча б таке: "Ротом жне, спиною колосся збирає", "До їжі вовк, а до діла - заєць"...Та не про нас те! З'ясовується, - передусім про нас. Бо коли люди жили з праці, то лежнів не справляли. Втім, з певністю сказати, за яких часів і на якій землі вперше виникло прислів'я, практично неможливо. Та й недоцільно, бо в умо­вах міграції населення, у вік інформації умовні, неістотні грані стираються, як відвіюється полова, а лишається лише чисте зерно правди. Для лаконічної народної мудрості не потрібні ніякі коментарі, але читати її треба вдумливо, критично: "Людей питай, а свій розум май". Тим паче критично треба ставитися до відібраних для цієї книги перлин народної творчості, адже принаймні половина зразків - узята з народних уст, апробації друкованим словом не проходила. Зате деякі інші так постійно пере­кочовують з однієї книги до іншої, з газети в журнал, чи навпаки, що від них - аж оскомить. А з глибоченної криниці народної мудрості - черпати й черпати. На здоров'я і для більш плідної праці й кращого життя, гідного оріїв-українців.