Тече річенька, невеличенька
Скочу, перескочу.
Ой віддай мене, моя матінко,
За кого я схочу. Мать віддавала, мать віддавала,
Дочці говорила:
„Іди дочь родна, іди навсігда,
Щоб не приходила".
Не приходить рік, не приходить два,
На третій схотіла.
Перекинулась в сиву зозулю,
Взяла й полетіла.
Лісом летіла, гілля ломала,
Білими руками.
Через поле йшла, гірко плакала,
Дрібними сльозами.
Як прилетіла в вишневий садок, Сіла на калину, Та й стала кувать, стала зазивать
Всю свою родину.
Сидить матінка край віконечка, Рушник вишиває,
А найстарший брат на подвір'ячку,
Кулю заряджає.
Ой позволь мені, моя матінко,
Цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає,
Тяжко пережити.
Не позволю я, рідний сину мій,
Ту зозулю вбити,
То моя дочка, а твоя сестра,
Треба пережити.
Записано від Марії Федорівни Кушнір

Служила Настя у пана (2)
Сім років не віддана.
А на восьмий вступила (2)
Та й пана полюбила.
Поїхав пан в дорогу (2)
Лишив Настю небогу.
Настя ходить, сумує (2)
І ся пані питає.
Чом Настя не виходиш, (2)
Чом пісні не виводиш?
Що ж я пані зробила, (2)
Я пана полюбила.
Підем Насте до броду, (2)
Подивимося в воду.
Подивимося в воду, (2)
Котра краща на вроду.
Настя краща на вроду, (2)
Пані втрутила в воду.
Пан з дороги вертає, (2)
Пан за Настю питає.
Де моя вірна слуга, (2)
Де Настуня дорога?
А я Настю віддала (2)
За три милі під села.
Запрягай, кучер, коні, (2)
Поїдем до Настуні.
Не тра коні морити, (2)
Не тра пана дурити,
Я Настю втопила, (2)
Вона пана любила.
Настю з води витягають, (2)
Пана на стіл вдягають.
Насті косоньку чешуть, (2)
Панові трунy тешуть.
Що ж я дурна зробила, (2)
Що два житгя згубила?

Співала Параска Пилипівна Геренчук (1902-1985рр.).
Записано від Надії Артемовни Кушнір та Марії Степанівни Краснопірко

Ой с;умная суботонька,
Сумний день
Била мати свою дочку
Цілий день.
Ой що ж ти мня,
Защо б'єш,
Нащоо мене за нелюба віддаєш?
Я нелюба не любила,
Й не люблю,
За нелюбом горе жити
Не піду.
У недлю ранесенько,
Чуть на світ,
Мандрувала чорнявая в білий світ.
Мандруй, мандруй, дівчинонько,
По полю,
Осідлаю ворон - коня,
Догоню.
Як осідлав ворон - коня
Та й догнав,
За косоньку до гривоньки
Прив'язав.
Біжи, біжи, ворон - коню,
По полю,
Виволочи чорним терном
Милую.
Ой вигостри, моя мила,
Гостро ніж,
Та й вибери чорне терня
З своїх ніг.
Записано від Надії Артемонівни Кушнір

Шуміла ліщина
Ще й зеленей байрак,
Плакала дівчина,
Що й покинув козак.
Покидай, покидай,
Плакати не буду,
А я, молоденька,
Без пари не буду.
А за мною хлопці
Щовечора ходять,
Коні воронії
За поводи водять.-
Коні воронії,
Хлопці молодії,
Коні сивогриві,
Хлопці чорнобриві.
Ой як би я знала,
Котра моя пара,
Я би своє личко,
Личко змалювала.
Личко калиною,
Брови ожиною,
Зацвів козак терном,
Дівка - калиною
Записано від Ніни Степанівни Криворучко

Світи, місяченьку,
Ще й ясна зоря,
На ту величеньку,
Де живе вдова.
А в тої вдовиці
Дівчина моя,
По світлолиці ходить,
Чеше волоса.
Чеше вона, чеше,
Заплітається,
На вечір козака
Сподівається.
Чи чуєш, дівчино,
Чи чуєш, чи ні,
Що вже під віконцем
Козаченько є.
Дівчина все чула,
Бо ще й не спала,
Восковій свічі
Та й засвітила.
Горіте ж ви, свічі,
Удень і вночі.
Нехай надивлюся
Милому в очі.
Записано від Тетяни Василівни Драпатої та Марії Федорівни Кушнір