«Змагалося дві сили, – писав Дмитро Вітовський, сотня якого прийняла на себе чи не основний удар. – Одна сказала: за всяку ціну візьму, а друга відповіла за всяку ціну не віддам. Запеклий бій тривав увесь день. Тоді, в московський полон потрапило кілька австрійських сотень та частина стрілецьких сотень Мельника іБудзиновського. Не говорячи вже про загиблих та поранених. Тим не менше для московських військ це була Пірова перемога. Росіяни зуміли втримати верхівку Маківки лише 1-2 години. Стрільці при допомозі 2-х сотень мадярських новобранців заволоділи втраченою вершиною. Проте, ряди мадярських сотень були в бою здесятковано, і вони покинули Маківку. Стрільцям вже вкотре доводилося боронити її фактично самотужки. Наступного дня, 2 травня, москалі знову кидають війська на Маківку. Та цей наступ розбився об стрілецьку стіну. Перед цим геройством січового стрілецтва схилили голови навіть ті , що досі не признавали йому ціни. Генералом Фляйшман видав наказ:

”Українці. Повні гордості можете споглядати на наші найновіші геройські подвиги ...кожний маєте право вважатися вибраним відділом, і я певний, що при кожнім небезпечнім положенні можна на вас числити.”

Зрозуміло, що найбільше захоплення перемога стрілецтва викликала серед власного громадянства. Воно ж відіслало в стрілецькі ряди своїх синів. Воно ж жило й кріпилося тими самими сподіваннями, що й їх сини на полі. Перемога на Маківці і їх перемогою.

“ Маківка — це перший на тому шляху, по якім українська нація зі стану пасивності переходила до стану активності,— зазначало у травні 1915 року львівська газета “Діло”.— Битва на Маківці – це перша велика спроба галицьких українці встати самим активним чинником історії, творцями своєїбудуччини.”

У 1920-30-х роках г. Маківка стала місцем урочистих святкувань перемог українського війська, на які сходилися тисячі і десятки тисяч українських патріотів, мешканців навколишніх сіл. Фактичним організатором цих святкувань була Організація Українських Націоналістів (ОУН). Дієву участь у впорядкуванні могил стрільців ще у двадцятих роках брали пластуни, зокрема із куреня “Загін Червона Калина”. Збереглися фото, як впорядковують могили стрільців члени цього куреня – Степан Охримович-“Обухович”, Ярослав Рак-”Мортик”, Степан Новицький-“Спец”, Степан Бандера-“Баба” (згодом всі – чільні діячі ОУН та УПА). У 1936 році галицькі комуністи провокацією намагалися зірвати святкування, але їм перешкодили це зробити націоналісти на чолі з Володимиром Тимчієм-“Лопатинським”, майбутнім крайовим провідником ОУН у 1939-40 рр. В період національно-визвольної збройної боротьби ОУН і УПА на стрілецькому цвинтарі також були поховані вісім вояків сотень та Самооборонних Кущових Відділів, зокрема чотовий “Хитролис”.

В час національного відродження, 19 серпня 1989 року біля підніжжя гори Маківки, на галявині коло річки, група патріотичної молоді створила Спілку Незалежної Української Молоді – першу і провідну громадсько-політичну молодіжну організацію, яка відіграла важливу роль у піднятті національної свідомості українців, насамперед серед молоді, доклалася до здобуття Незалежності.

Визвольні змагання тривали на цих теренах і далі та мають відгомін історіїї ........................

На південний захід від Маківки, на схилі гори Тростян 20 травня 1951 року десантувався із групою Василь Охримович – член Української Головної Визвольної Ради (УГВР), Проводу ОУН, який із Заходу прибув в Україну для ведення боротьби (заарештований 5 жовтня 1952 року, страчений перед 19 травня 1954 року).

Гора Захара Беркута відома з народних переказів. Легенда свідчить, що біля підніжжя цієї гори, в селі Тухлі, у часи монголо-татарської навали місцеві мешканці знищили один із великих загонів ординців. Саме за цією легендою Іван Франко написав свій загальновідомий історичний роман “Захар Беркут”. На південний схід, у селі Либохорі з травня 1943 року знаходився постій першої сотні Української Народньої Самооборони (УНС) в Галичині, якою керував уродженець Сколього Богдан Вільшинський-“Орел”. У цьому ж селі 29 грудня 1948 року після двадцятикілометрового відступу, стріляючи в емгебистського капітана, загинула надзвичайно талановита письменниця, співробітник референтури пропаганди ОУН та Бюро інформації УГВР Богдана Світлик (“Доля”, “Марія Дмитренко”), автор оповідань “Учителька”, “Михайлик”, збірки “На смерть, не на життя” та ін.

Скелі в селі Урич криють багато таємниць. Колись тут був замок Тустань. Це підтверджують рештки штучного муру, склепіння, вирубанізаглибини (пази), печери, сходи, підскельні коридори, криничка. До сьогодні Тустань є загадкою. Можливо тут існував замок у середньоіччі і був знищений. Існуюють легенди про підземні ходи від скель до лісу. Кажуть, що під скелями є підвали (де гуркотить земля) і в них заховані скарби. Улітку 1884 року Іван Франко, який дуже любив гори, вів тут свою першу групу студентів мандрівників з Борислава через Східницю – Урич –Корчин – Бубнище і далі у Гуцульщину. Опісля Франко залюбки повертався сюди досить часто. 30 червня 1912 року біля скель зібралась патріотична українська молодь, яка тут відкрила меморіальну дошку на честь Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича та Івана Франка. На скелі тоді були висічені слова Тараса Шевченка: "Вставайте, кайдани порвіте!" На заході розміщена ще одна група скель, що відома під назвою Гострий камінь, тут також є сліди кринички. Перекази твердять, що Тустань іГострий камінь були колись сполучені підземним ходом. В околицях села Ямельниці на горі Ковбурі (південний схід від церкви) від осені 1943 року до 7 (6) квітня 1945 року діяла підпільна радістанція ОУН “Вільна Україна” (кодова назва “Афродита”). В історії протинімецької та протирадянської збройної боротьби це унікальний випадок використання у підпільних умовах радіопередавання з пропагандистською метою. Диктором англійською та французькою мовами в радіостанції був бельгієць Альберт Газенбрукс-“Західний”, який у лавах ОУН боровся за високі ідеали свободи та справедливості і за це карався вісім років у московських таборах. В селах Підгородці, Крушельниця, Ямельниця, Орів, Верхня і Нижня Стинави взимку 1945 року відбувався вишкіл пропагандистів ОУН. Вишкіл закінчився трагічно – 25 лютого цього ж року 25 його учасників загинули у затятому бою з московським окупантами біля села Лукавиця Долішня. Село Крушельниця. Недалеко цього села, над річкою Стрий, таборували пластуни куреня “Загін Червоної Калини” (зокрема, слід згадати місячний вишкіл у 1930 році). Членами куреня були Степан Бандера (майбутній Провідник ОУН), Степан Новицький (один із зачинателівукраїнського гірськолижного спорту, згодом майор УПА), Степан Охримович (співтворець ОУН), Ярослав Рак (закатований німцями, близький співробітник Степана Бандери), Олекса Гасин (опісля полковник, Шеф Штабу УПА). В цьому з селі влітку 1944 року мав постій крайовий військовий штаб УПА-Захід. В селі Верхнє Синьовидне(Синевідсько Вижнє) народилися Степан Охримович та Костянтин Цмоць. Останній (“Модест”, “Андрій”, “Вовченко”) – легендарний бойовик Служби Безпеки ОУН, відомий із багатьох спецоперацій, зокрема із визволення з катівень гестапо у ЛьвовіЯрослава Старуха, Олекси Гасина, генерал-хорунжого УПА Дмитра Грицая. Поряд, у Нижньому Синевідську народився герой одного з найбільших боїв із німцями (під горою Стовбою 27-29 вересня 1943 року), сотенний УНС та УПА Іван Капало-“Бродяга”. На скелях в селі Розгірче, що біля сільського цвинтаря, вирубані побутові і культові приміщення. Колись тут розміщувався монастир. Чий і коли? На жаль, невідомо. Але все невідоме, рано чи пізно стає відомим.

Микола Голубець ВЕЛИКА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Степан Ріпецький УКРАЇНСЬКЕ СІЧОВЕ СТРІЛЕЦТВО